Понад дві години, пересідаючи з однієї попутної машини на іншу, їхав механік до станиці Барабанщиків. Він бігом поминув дві вулиці і, задиханий, нарешті, добрався до аеродрому.
Ось уже й спустілі снігові капоніри. Метрів триста лишилося до командного пункту, коли механік почув здивований окрик:
— Ви чому тут? — Назустріч йому йшов майор Голубев.
— Товаришу майор! — механік перевів дух. — Зараз поясню. Там, на дорозі, — він показав на південний захід, — під конвоєм ведуть лейтенанта Карлова.
— На якій дорозі? Чому під конвоєм? — здивувався Голубев. — Ви самі бачили?
— Так. Я з ним розмовляв. У нього нема документів, і йому не повірили, що він льотчик.
Механік переказав майорові прохання начальника конвою.
— Виходить, живий! Виходить, прийшов Карлов! — зрадів Голубев. — От молодець! Ми з командиром були певні, що він повернеться. Ходімо! — Вони побігли до командного пункту.
В землянці КП були начальник штабу полку і оперативний черговий.
— Карлов знайшовся! — вигукнув майор і квапливо розповів, де зараз льотчик. — Шкода, що Ємельянов у повітрі, вилетів на завдання. Доведеться чекати.
— Навіщо чекати? Давайте зараз же пошлемо машину по Карлова, — запропонував начальник штабу.
В цей час задзвонив телефон. З дивізії повідомляли, що полковник Рубанов на зв’язковому літаку ПО-2 щойно вилетів на аеродром Барабанщиків.
От і добре. Доповімо командирові дивізії і відразу дошлемо машину. А ви тим часом приготуйте довідку, — попросив Голубєв начальника штабу і вийшов.
Маленький ПО-2 приземлився і побіг на лижах до командного пункту, біля якого стояв полковий літак зв’язку. Там механік просигналив прибулому літаку місце для стоянки.
Тільки-но полковник виліз з кабіни, як Голубев сповістив його про Карлова.
— Чого ж ви зволікаєте? — спитав командир дивізії.
— Зараз буде готовий документ і пошлемо автомашину, — відповів Голубев.
— Не машину, а літак. Готуйте до вильоту свій ПО-2. Та посилайте по Карлова когось соліднішого, бо ще закомизяться там. Можуть не відпустити.
— Єсть, товаришу полковник. Дозвольте послати ад’ютанта ескадрильї капітана Артемова?
— Артемова можна. Цей кого завгодно переконає, — погодився Рубанов, знаючи твердий, наполегливий характер капітана. — Довідку приготуйте за моїм підписом! — додав він.
Полковник наказав своєму льотчикові зв’язку теж готуватися до вильоту по лейтенанта Карлова. А сам почав пильно вдивлятися в західну частину неба, чекаючи повернення полку з бойового завдання.
