Раптом метрів за сто від дороги він побачив літак ІЛ-2, що лежав у снігу. На його хвості навскіс через кіль і руль повороту біліла широка смуга. Карлов пізнав літак своєї дивізії.
Військовий у засмальцьованій ватяній куртці, сидячи навпочіпки, щось одгвинчував на крилі.
— Гей, авіація! — гукнув Георгій.
Механік глянув у його бік.
— Підійди-но сюди, — покликав його Георгій, махнувши шапкою.
Механік підійшов до арештованих, з цікавістю розглядаючи зарослого густою щетиною чоловіка в синій шинелі поліцая. Раптом на його лиці засяяла радісна посмішка. Військовий кинувся до Карлова.
— Чи ба, та це ж з нашого полку! — зрадів Георгій, впізнавши механіка з першої ескадрильї.
Він перебрав у думці десятки прізвищ, намагаючись пригадати, як звуть механіка. А той підбіг і нерішуче зупинився, запитливо поглядаючи то на Карлова, то на начальника конвою.
— Ти знаєш цього чоловіка? — спитав лейтенант у механіка, показуючи на Георгія.
— Звичайно, знаю. Це ж командир третьої ескадрильї. Його недавно збили… Ще командир полку сказав про нього: «Карлов, якщо живий, обов’язково повернеться».
— Ну то як, тепер вірите? — спитав Георгій начальника конвою.
— Я вам ще після першої розповіді повірив, але не знаю — що робити. Адже я за кожного в списку відповідаю. — Лейтенант замислився на мить. — Мені хоча б якийсь папірець, щоб звітувати за вас.
— Ну й становище!.. — сказав Георгій.
— Знаєте, що можна зробити? Нехай він, — лейтенант кивнув на механіка, — якнайшвидше сповістить у полк, щоб по вас приїхали з якимось документом.
— Гаразд, — погодився Карлов.
Начальник конвою пояснив механікові, що арештовані йдуть на Зимовники, і відзначив на карті, де вони перебувають зараз.
— Так мені ж наказано евакуювати літак після вимушеної посадки, — нерішуче промовив механік.
— Хто наказав? — спитав Георгій.
— Інженер полку.
— В такому разі скажеш інженерові, що я тимчасово скасував його наказ. А зараз поспішай, щоб доповісти майорові Ємельянову, що я йду під конвоєм по рідній землі, яку сам звільняв, — пожартував Георгій.
— Добре. Я швидко, товаришу лейтенант!
Начальник конвою зупинив вантажну машину і попросив підвезти механіка. Як тільки машина рушила, Карлов і лейтенант побігли наздоганяти конвой, що відійшов уже досить далеко.
Дізнавшись від лейтенанта, що чоловік у шинелі поліцая справді радянський льотчик, конвойні різко змінили своє ставлення до Георгія. Вони посадили його в сани і не знали, що ще запропонувати йому, аби якось згладити провину за свою колишню ворожість. Та льотчик не ображався на них. Хвилюючись, він нетерпляче поглядав на дорогу.
