в Миколки до Чікси. Правда, тут якось... серйозніше, чи що...
Любов — знов? Це ж треба: теж прикладно! Проте не дуже гарно... Любов
— гав? Фу, нікуди не годиться! Любов — кров? Ні, вже краще: любов — плов!
Слово «плов» Найда почув зовсім недавно: вчора Товстуха їх частувала
дуже смачною рисовою кашею з м’ясом. Після такої смакоти Миколка навіть
вирішив залатати дірку в паркані і, відклавши на ще далі придбання нових
кросівок, купити Товстусі якийсь гостинець із їхніх заощаджень.
Від того, що хлопчик і тепер звіряється саме йому, псові, Найдині груди
переповнила гордість. А коли Миколка в цю секунду за тим-таки —
«ревнивим» — вухом його ще й почухав, Найді стало зовсім легко!
Може, вона таки непогана, та Катька?
Ідилію обірвав Дзвінок.
Катьчині гіацинти вмент сховались під сполоханими листочками вій і
заклопотано зникли за Дверима.
За Катькою неохоче, повільно, але покірно всмокталось у Двері й усе
гомінке школярство.
Найда залишився сам.
Серед широченного дворища щонайсвіжішої білизни.
Обліплений снігом, наче якась північна лайка. З душею, повною конвалій
та гіацинтів.
Пахло Снігом, Сонцем, Любов’ю і — ну, зовсім трошки — Товстушиним
пловом...
Може, то так пахне... Свято?
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Здається, Найда вже пережив іцось подібне торішньої зими. Всі магазинні
вітрини прибралися в блискучі витребеньки, засипалися снігом, який не тане,
засяяли тисячами зірок. Пахощі ялинки стали якимись іншими: солодшими,
ніж у квадратно підстрижених кущів біля Школи. Людські потоки на Вулиці
тепер пахли Поспіхом, Турботами й Передчуттям Казки.
Усе показувало на те, що, як і торік, Смітник невдовзі поповниться силою-
силенною коробок, баночок, пакетів і кульків од найрізноманітнішої смакоти.
Найді досі впам’ятку запашні кісточки від чиїхось холодців, шелестючі
ковбасні шкурки, обрізки сиру та лушпиння од варених овочів... Трохи згодом
великими дозами пішли недоїдені перестояні страви: причерствілі бутерброди,
майже не скислі рештки салатів і тільки трохи несвіжі рибні котлети.
При згадці про котлети Найді сильно тикнулось: ні, несвіжі були вони
таки не трохи. Але все одно пам’ятається лише приємне.
Нині, здається, щастити постало вже від сьогодні: біля розбитої скляної
кульки Найда знайшов майже непочате морозиво: хвала новому сніжкові, що
прикрив свіженький льодок на тротуарі під магазином!
Хоч Найда і змерз, як цуцик, проте й радів, як слон.
Пожадливо (але ж і не допадешся, бо язик відмерзає!) лизькав білий со-
