лодкий скарб у шелесткій обгортці.
Його раювання перебив Миколка, що вихором налетів зі шкільних Дверей.
— Дай п’ять!!!
Найда терпляче виконав ритуал урочистого руко-лапостискання і
повернувся до свого бенкету. Проте Миколка й не думав давати йому спокій:
—
Сто пудів, ти не знаєш, який сьогодні день!
День, білий від снігу й солодких заморожених вершків — чого б це Найда
не знав?
—
Прикинь, сьогодні — Святого Миколая!
Найді почуте, ну, аж нічим не пахло, тож він і вухом не повів.
—
А ти знаєш: Святий Миколай підкладає під подушки дітям
Гостинці, — аж вибрикував Миколка по льодкові своїми драними кросівками.
І як це пов’язано з ласощами на асфальті? До того ж, після Гіацинта Найда
трохи розчарувався в Гостинцях і втратив до них інтерес.
—
Я теж не вірив! Училки спитав, а вона каже: правда! Нашим усім до
одного поприносив! І Катьці! І з паралельного всім! — захоплено торочив
Миколка. — Погнали на хату!
Вже розбігся! — Найда ображено загарчав і ще з більшим завзяттям узявся
до своєї знахідки.
—
Прикинь: а я ж під подушку й не зазирав! — Миколка нетерпляче
тупає ногами.
Але Найда, наступивши лапою на обгортку й зубами розірвавши її, уперто
вилизує рештки морозива.
Уже три дні, відколи випав сніг, у Халабуді підмерзло, і вазончикові стало
холодно, вони всі троє ночують у Миколки вдома. І справді: жодного ранку,
тим паче сьогодні, Миколка під подушку не заглядав!
—
Погнали, бо ще Вітчим припхається й перехопить Гостинця!
Уже кілька тижнів, як Вітчим десь завіявся, і мама поклялась Миколці
своєю найчервонішою і найпахнючішою помадою, що більше ніколи його не
прийме. Того разу вона клялась найновішими капцями, і, щойно зрадила
обіцянку, Найда запорпав ті капці в купі гною під сусідським городчиком. Тож
тепер має науку: щоб не позбутися й помади, мусить дотримати клятви. Але
для підстраховки все ж краще випередити Вітчима. Навіть якщо
Гостинцем виявиться ще один Гіацинт.
Найда із жалем покинув шелепку упаковку й рушив за господарем.
—
Дурненький, не жалій: Святий Микола нам щось у сто разів краще
поклав! — заспокоював Миколка.
Проте сам заспокоїтись не міг. Цілу дорогу все пришвидшував і при-
швидшував крок і висловлював найрізноманітніші припущення.
—
...Це ж якби я, дурень, у ті грудні Школи не пропустив, уже тоді
знав би про Святого Миколая! Це ж і тоді під подушкою щось було, та, мабуть,
Вітчим знайшов і пропив!
