домашніх вправах.
—
Найдо, прикинь, ще й прикладно вийшло! — підстрибує хлопчик. І
співає свою придумку: — Сніг засипав цілу Школу, сніг усім нам по приколу!
О, нахапався вже у Товстухи з її Хвранком! Вірші — це так само
небезпечно, як захоплення Контрольною!
Чи — хай бавиться: хіба ж Найда й собі з нагоди Снігу не мислив
конваліями?
—
Стривай, зараз далі складу! — на мить задумався і щасливо
продовжив: — На сніг весь клас повибігав... М-м-м-м... Упав, стрибав,
сновигав...
Миколка почухав потилицю, глянув на Двері і взявся радитись із Найдою:
—
Як же далі? Отже, на сніг весь клас повибігав... М-м-м-м... Знав,
пропав...
—
Гав! — Найда не знав, чим ііце може підтримати свого любого
хазяїна.
—
Ой, точняк! — Миколка затряс в обіймах кудлатого друга. — Та ти
ж у мене цей, як його, поет! Слухай, що виходить:
Сніг засипав цілу Школу,
Сніг усім нам по приколу!
На сніг весь клас повибігав,
І навіть песик каже: «Гав»!
Що ж, вірші — це навіть непогано! Принаймні краще, ніж Товстушині
плачі про кицю на кухні! Дуже навіть краще!
Нарешті на поріг висунулась Катька.
Миколка ринувся до неї, але різко зупинився Так і завмер зі сніжкою в
руках
Найда розумів його з півруху: Миколка не кине сніжки, як це роблять
зараз усі поголовно. Миколка зараз думає, що Катька — неземне створіння, і
що в неї кидатися гріх.
Правильно, бо ця жінота почуття гумору не має. Запросто може уп’ястись
пазурами у морду, як ото кицька Анхвіса в Найдине вухо!..
Катька на мить замружилась від незвичної білизни й неймовірного
вереску. А потім наче стала шукати когось поглядом. Здається, Найда
здогадується, кого.
Атож, ось її очі уже наткнулись на Миколку. І — завмерли щасливо. Чесне
слово, якби Найда був сентиментальнішим, ті очі видалися б йому схожими на
дві квітки Гіацинта!
Миколчині очі заструменіли назустріч Катьчиним ґіацинтам.
У Найди від того незвичного струму аж знову занив одкушений колись
Анхвісою кінчик вуха...
Собака вже був готовий, зіщуливши покалічене вухо, ображено втікати
геть.
Але Миколка зненацька ніжно його погладив і довірливо прошепотів:
—
Найдо, слухай, що склалось: «І вийшла на поріг вона — ота, що
серед всіх...» Ні, не так... «Ота, що на весь світ — одна!»
І майже проспівав:
— І вийшла на поріг вона —
Та, що на цілий світ — одна!
Ого, заявочки!
Утім, Найда щось передчував. Це ж — як вона там? Любов! Таке вже було
