конвалії...
Колись давно, років два чи й три тому, в час буяння конвалій він
народився... То був короткий проміжок якогось туманного блаженного сну.
Поки все не обірвалося раптовим розставанням з Мамою і зануренням у мало
не смертельне багно... Відколи Миколка порятував Найду, конвалії більше
якось не стрічались, але вони завжди жили в Найдиних снах.
Сніг навіть схожий на конвалії! Маленькі дзвіночки-горошинки, які си-
пались із неба, мов потовчені кульки пінопласту з поламаних упаковок від
усяких телевізорів на Смітнику!
Тю, це що, Найду потягло на романтику? Втім, сьогодні можна, бо ж —
Сніг!
Найда бігав, підстрибував, лизькав сніжинки і все косив око на Школу.
Скоро буде перерва, і Двері випустять Миколку.
Миколка тепер мало не щодня ходить у ту свою Школу. Найда вже й
змирився: гаразд, хай уже, хлопця на ланцюг не посадиш!.. Хоче писати свої,
точніше, Училчині Контрольні — хіба ж Найда його зубами триматиме?
Зрештою, та Училка... може, вона й непогана?..
Аж ось і дзвінок! Шкільні Двері вибухають цілим салютом школярні... Ох,
та що це знов за котячі ніжності: Найда хотів сказати — хлопців і дівчат, або —
хлопців і чікс!
Усі дзвінко розкочуються по снігу, пищать, кидаються сніжками,
борюкаються!.. Хлопці сиплють сніг чіксам за коміри, ті відбиваються і
натирають тим самим снігом хлоп’ячі писки...
Найда не помітив, як і сам опинився у веселій колотнечі. У гармидері його
не завважить навіть Прибиральниця! Ось хтось грайливо сипонув снігом собаці
на загривок, ось хтось ненароком перечепився через пса і зі сміхом летить у
кучугуру, ось вони вже котяться радісним клубком удвох із Миколкою...
—
Класна погодка, Найдо, еге ж? — відхекується Миколка біля воріт.
І старанно обтріпує сніг зі своєї благенької курточки й старих кросівок:
зараз-бо із Дверей вийде... Катька!
Катька — ще одна причина, через яку Миколка перестав пропускати
Школу. Відколи вона подарувала хлопцеві Гіацинта, він знов почав умиватись і
відчищати з одягу вчорашнє засохле болото. А зараз, і'з приходом Снігу, —
обтрушувати з одягу мокруватий білий пух.
Як на Найду, Катька нічим не цікавіша за ці стрижені під ялину кущі біля
Школи. Вона, як сказали б про їхній собачий рід, — середньої паршивості.
Наскрізь пропахла Школою, вона помішана на Уроках, тому гуляти виходить
пізніше за інших. Мабуть, вилизує класну дошку й вишукує останні блохи у
