Миколки.
—
...Колись відібрала її в сусідів: хотіли втопити, бо нібито лазила по
столах і збитки робила!
Тут Найда розумів Анхвісу: його ж самого топили, і теж його порятувала
Миколчина добра душа.
—
Знаєте, було, як ото у вірші Івана Хвранка: «Плакала киця на кухні,
аж їй очиці попухли! Кухар сметанку злизав, на мене, кицуню, сказав!..» —
поцілувала Анхвісине вушко. — Голодне було, то й крало, хіба ж я не розумію?
А як вона у мене сита — не те, що красти, і дивитись на їжу часом не хоче!..
Атож, це Найда з Миколкою помітили!..
—
Ради неї всім жертвую! Сама не з’їм — Анхвісочку нагодую!
При цих словах Найда з Миколкою трохи недовірливо поглянули на
Товстуху й одне на одного.
—
Я ж ради неї, конхветочки, все! Всю пенсію свою!.. — знову
поцілувала Анхвісу.
Ті котячі ніжності! Вже хоч би не за їжею, бо навіть смачна ковбаса може
Найді вернутися!
—
Спасибі вам! — одсуває порожню тарілку врешті й Миколка. —
Дуже смачно, прощайте!
— Гав! — прощально лизнувши мисочку, поспішив за господарем і
Найда.
— Чого ж це — «прощайте»? — підхопилася Товстуха. — А до мене
вечеряти? Найда з Миколкою від несподіванки стали в дверях і не знали,
що сказати. Анхвіса теж здивовано і трохи зверхньо (треба ж уміти так
дивитись:
знизу вгору, а погляд — наче з високого трону!) глянула на непроханих
гостей. Тоді розвернулась і пішла спати на диван. А Найда що? Найда нічого:
якби не кликали, триста років йому потрібна Анхвісина хата!
— Або снідати чи обідати? Хоч у вихідні? — співала тітка.
Найда з Миколкою здвигнули плечима й перезирнулись. Справді, чого б і
ні? Це ж краще, ніж красти з-під штахетів?
— Ну, якщо просите... То часом... можна! ~ з гідністю відповів
Миколка. От який він у Найди розумний і чемний!
—
Ну і гаразд! — просяяла Товстуха. — Моя бабуся колись у
голодовку без хліба вмерли, то я оце мовби їй даю, - додала вже сумно.
О, Найда це розумів: і самому не раз...
—
Постривайте, в мене ще у бухветі щось є!
— Товстуха натоптала Миколчині кишені печивом. Потім радо
покотилась їх проводжати.
І добре, що взялась провести, бо з того всього Найда й Миколка були б
осоромились. Рушили- бо спершу до звичної дірки в тину. А не до хвіртки!..
СВЯТО ПЕРШОГО СНІГУ
Сніг! Навіть Найда знудився за цим дуже білим, ледь мокруватим пухом!
Аж самому смішно: раптом здалося, що Сніг пахне... конваліями! Ні-ні, в
містечку найдрібніше цуценя знає, що квіти Найді завше відгонять милом. Але
