колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі
часом грається Товстушина кицька Анхвіса.
Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з’явились у Дворі,
повитріщалися на процесію.
Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок.
Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись.
Чікса ще більше запишалась і закопилила змащені липучим блиском губи.
Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів —
ніби йому жаль покидати «здобич», і зупинився.
Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась... І вклякла:
знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько.
І тримало в зубах, наче якийсь бальний шлейф, її ж, Чіксин, капроновий
колгот! Що тягнувся із її ж штанів!
Чікса розгубилась і не знала, гонити пса чи рятуватися від ганьби.
Аж тепер усі відверто розреготались.
— Ану пш-ш-шов геть, приблудо! С-с-собака! — болончасто заверещала
вона.
Найда хотів з гідністю покласти «шлейфа», але той засів на зубові. Чікса
вищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той
відчепився і пес дременув до Миколки.
Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А
Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду.
Видно, та Чікса усіх дістала.
Чого повитріщались? — вигцала Чікса, намагаючись позбутись
«учорашнього дня». Капронові колготки тягнулись і ніяк не могли витягнутись
до кінця.
— Шмоток не бачили, чи що? — нервувала Чікса.
Найді, який тепер перетворився на суцільний слух, здалося, що її слова
адресувались насамперед Миколці, котрий цілком випадково і справді невинно
потрапив їй на очі.
Чікса зіжмакала колгот і, паленіючи, пострибала сходами й зникла у
Дверях.
Юрба теж помалу рушила у двері, сміючись та обговорюючи пригоду:
веселий настрій на весь день Школі був забезпечений, їй.
А Найда врешті може відітхнути спокійно і навіть десь піти на Яр —
відіспатись за всі тривожні години.
ЖІНКА ІЗ ЗАПАХОМ ЯБЛУК
Колись Дівчинка загубила свого хом’ячка Терточку.
А тепер Найда загубив свого Миколку.
Це ж треба: зовсім трохи загаявся на Смітнику й Миколки біля Школи вже
не застав!
Найда вже обганяв усі Двори, Вулиці й Пустирище!
Навіть до Миколчиного дому забігав, хоч там давно Миколкою і не пахло.
Тільки Вітчим справляв під розчахнутою грушею черговий бенкет.
Найда так вибігався, на переживався, іцо геть охляв. З останніх сил
