приплентався під Халабуду (якщо Миколка повернеться, то — сюди) і трохи
кимарнув. Ні, ну, звісно, якби його собаче серце чуло серйозну біду, він би й
повік не склепив!.. А то ж знав: хазяїн заявиться, ніде не дінеться! І чом було
не попередити, куди посунеш?
Проте сон був — кошмар: якісь яблука, яблука, яблука — купи
різнокольорових яблук!..
Найда ходив тими кучугурами, яблука скочувались і збивали Найду з лап,
але він знову йшов і тривожно здригався уві сні. Ба, навіть їв ті червоно-жовті
соковиті плоди, хоч у звичайному житті робив це, коли геть здихав од голоду.
Нарешті, після чергового зашпортування, шматок яблука застряг собаці в
горлі.
Найда підскочив і прокинувся.
Навколо стояв густий солодкуватий запах яблук.
А до Халабуди наближався... Миколка!!!
Найда спершу радісно побіг назустріч і завиляв хвостом.
А потім згадав свої муки й узявся Миколку обгавкувати: мав би совість!
Найда тут собі місця не знаходить, а той десь бродить без дозволу?!
—
Ша, Найдо, ша! — не дуже-то й винувато виправдовувався
Миколка. — Я той... ходив там, підсобляв дещо! Зі школи вирулив: якась баба
суне, торбами обвішана — аж вгинається. З торбів — молоденькі деревця
стирчать на всі боки. Давайте, кажу, поможу нести! Вона: ой, поможи, бо ж
дуже садок люблю, накупила на базарі саджанців, а сил донести не маю. Тяжкі,
зараза, але так і допер аж до хати. Вона: ой, дякую, ти, синку, дуже чемний! А
то; мовляв, бачила я іншого хлопчика, ще й меншого за тебе — вже п’яний і
обкурений. Ну, раз так, то я той... ну, надихнувся й питаю: може, ще вам щось
треба? То і яблуні в садку їй пообривав, і в ящики поскладав, і в льох
позаносив, і нові яблуньки ми з нею посадили, ще й старі дерева
пообкопували...
Пес докірливо обнюхував господаря. І що це в нього? Торба яблук? Гарна
віддяка за півдня Найдиних страждань! Дожився Миколка, дожився й Найда
біля нього!
—
Училка ж казала, що старих людей треба шанувати! Ну, через
дорогу там перевести чи що... — вже винуватіше бубонів хлопчик.
Найда погрозливо вишкірився.
—
Ну, гаразд: вона казала не старих — літніх людей! Це ж те саме.
«Літніх»? Якраз дуже не те саме! Тепер нарешті всі загадкові ниточки
привели до однієї відгадки!
Найда ще раз обнюхав торбу і раптом згадав Жінку, яка пахла сонцем,
яблуками і літом'.
Аітня Жінка! Ота, що колись, дуже давно, ще як Найда був малий,
