— Найдо, розіграємо Товстуху, еге ж?
Найда сторожко озирнувся на кицьку. Анхвіса, здавалось, байдужо
вилизувала свою білу кудлату шубу.
Однак собака все ж вирішив лишитися збоку.
Миколка взявся до справи сам.
Він акуратно виламав у добре знаній дірці ще одну штахетину. Так, щоб
тудою міг пролізти не тільки пес, а й погано вгодований хлопчик.
Потім, шнуркуючи туди-сюди, крадькома цупив у Товстухи з-поза спини
то віника, то рядно, то інший реманент.
І вже удвох вони потішались із засідки з Товстушиної стурбованості.
—
Та що ж це за хвантастика?! — била руками об поли тітка. —
Кицуню, ти не бачила, куди я втеліщила граблі?
— ...Тю, осьо ж вони, ріднесенькі, стоять! А... де моя робоча хворма?
—
...Хворма на місці — то хвартуха десь лизень злизав! Не бачила,
моя конхветочко?
— ...Ні, ну, хвата-морґана якась! Хапко хватає, чи що?
—
...Хоч той драпак тільки хвиркав, а не замітав, але ж все одно
жалко! Де наш дворовий віник подівся, га, Анхвісочко?
Анхвісочка щоразу тільки холодно глипала на господиню і поверталася до
своєї шубки.
— Найдо, ходімо на Халабуду, я щось придумав! — Миколка вкотре виліз
із дірки.
Під пахвою він тримав гарбуза. Щойно такий стояв на лавці в
Товстушиному Дворику, біля десятка інших, різної масті, гарбузиків і
гарбузенят.
У Халабуді Миколка підняв з долівки пальто. Колись Найда вибрав те
пальто на Смітнику для Миколки: не все ж йому бігати в благенькій курточці.
Пальто було серед кращих сміттєвих удягачок, ще зовсім не старе. І дуже
затишно пахло курчатами, яких, видно, колись нащось тим пальтом накривали.
Але Миколці воно зовсім не сподобалось, казав, що воно, бач, не модне!
Вигадали ту моду. Цікаво, а в собак мода буває? І нащо вона взагалі? Найду
його шуба цілком влаштовує, він би й не хотів на щось «модне» її міняти. Ото
хіба що кепсько, як навесні линяти доводиться. Взяти б і скинути за раз, а то де
не ступнеш, із тебе шерсть летить, а сам — наче старий валянок облізлий... Хи-
хи, це ж і Анхвіса, мабуть, замість пухнастої снігової кулі стає весною, наче
викинута на Смітник дірява пухова хустка.
Утім, це Миколка через ту новеньку із паралельного класу.
Що ж, пес не перечив, коли хлопчик постелив пальто Найді замість ліжка.
Тепер же хлопчик забрав його, вдягнув на довгого хрестоподібного
дрючка і взявся напихати сухим бур’яном.
Найда скептично спостерігав за Миколчиними химерами.
