тобі, каже, не було.
Найда похмуро мовчав.
—
Може, мені справді за розум узятись? — підкидав ті смердючі
брикетини й ловив їх, наче фокусник.
Справно виходило, може, Училка має рацію!..
Чому ж Найді хочеться завити?
—
Я вже разок і в читалці засвітився.
Що-о-о? Миколка ще й по бібліотеках шастав?
Найда обтрусив із себе брикетний пил і невдоволено рушив до воріт.
Бракувало тільки, щоб Миколка заради тих Контрольних зневажив їхні Базар,
Смітники й Пустирище!
—
Найдо, куди линяєш? — розвів руками хлопець. — Я ще ж, той, у
півтретьої... На гурток думав... На математичний!..
Так і є! Кінець! А в них із Найдою було ще стільки планів!..
—
Спинися, дурний! Думаєш, дуже я хотів на той гурток?
Найда зачеберяв іще скоріше.
—
Училка пристала: піди, каже, піди! — Миколка наздогнав собаку.
— Он Катька, мовляв, ходить, підтягнулась, порозумнішала!..
Найда все прискорював біг, а в його вірній собачій душі наростало тяжке
несобаче зітхання й образа на людський рід. Правду в них кажуть: скільки
вовка не годуй, а він у ліс дивиться! Ніби не він, не Найда, першим помітив, що
його Миколка дуже розумний! Ще коли всі, з Училкою разом, вважали його за
ледаря й «двієчника»! Чи ж їм і так погано живеться? Мало у хлопчика з
Найдою радощів? Ні, «десяток» йому захотілося!
Скільки зусиль Найда вклав у цього хлопця, скільки сподівань вимріяв на
майбутнє!
Марно, все марно, марно!..
—
Та не жени, у мене ж підошва на чесному слові тримається! —
захекано пригальмував Миколка. — Зараз удома чогось перекусимо, випрошу в
мами якоїсь дратви й зашию!
«Удома»? «Зараз»? А як же — математичний гурток?
Найда завагався й пригальмував.
—
Воно й правда: нащо той гурток, якщо взутий ходиш, а сліди —
босі? — нарешті догнав собаку Миколка. — Теж іще, математик знайшовся!
Жалкує? Ні, обличчя веселе, очі сміються!
Найда спинився й віддано завиляв хвостом. Насправді він зовсім не
збирався тікати від Миколки! Насправді Миколка — найкращий представник
людського роду, а він, Найда, — найвірніший його слуга!
—
От і я собі думаю: до чого мені та наука? — Миколка пригорнув
цуцика до грудей і пошкрябав його за надкушеним вухом своїми пазуриками.
— Є в мене Халабуда, є мій Найда — чого ще треба?
РОЗВАГА
А це вже Миколка придумав.
Товстуха зі своєю кицькою Анхвісою саме вийшли у Дворик. Анхвіса, як
завжди, розсілася на штахетах, а Товстуха взялась до осіннього прибирання.
