шерсть — дибки! Ого-го-го, така очі видере й не покається!..
Найда позадкував: не опускатись же до бійки з якоюсь тепличною
кицькою!
Пізно! Анхвіса вмент стала схожою на велетенського білого їжака та я-а-а-
ак кинеться на Найду, та я-а-а-к уп’ється йому в голову зубами й пазурами!!!
Миколка — в крик, та за кицьку — від Найди віддирати!
Товстуха — на поріг, та до Миколки, та за чуба його!
Не встиг Найда вчепитись Товстусі за ковбасно-порошкову ногу в дуже
рожевому капці, як різко заболіло вухо і кров залила йому очі так, що він уже
нічого не бачив.
Отямився, коли вони з Миколкою нарешті вирвалися з котячої пастки-
пащі й упали на сухе листя. А Товстуха з Анхвісою на руках гепнулась на
асфальтну доріжку.
А ще чув, як Товстуха репетувала:
— А х , ви, душогубці, волоцюги, хвашисти, нещасну тваринку мучите!
Хвор- мені хвулігани! Міліції на вас нема! Об асхвальт нас виваляли! Та ще й,
хву- у-у! — Анхвісу, мою конхветочку, своєю кров’ю позаляпували!..
Товстуха ще довго кричала, збиралась «телехвонувати» батькам і
Директорові.
Та Найда з Миколкою не дослухались, бо були вже далеко.
Ай-яхайма, це ж треба так влипнути!..
Миколка приніс Найду в Халабуду і заходився промивати й замазувати
зеленкою Найдині рани.
Хоч Найда ще два дні й почувався, як побитий собака (ні, це ж треба, га?!),
та вже за два дні всі подряпини і загоїлись на ньому, «як на собаці».
Лише кінчика правого Найдиного вуха пес із Миколкою відтоді так і не
дорахувались. Що ж, могло бути й гірше!
Але за що, питається, за що??? От і вір після цього котам і жінкам!.. Хто ж
знав, що в них немає почуття гумору?
Отак два дні Найда з Миколкою відбували, так би мовити, процес
реабілітації.
Іще днів десять майже не висовувались із Халабуди: ану ж Товстуха
додзвонилась — ні, не до батьків, бо Вітчим уже давно обміняв телефонного
апарата на сулію самогонки, — до Директора?
Днів ще з п’ятнадцять не могли спокійно дивитись на тіток, надто ж —
товстих. І — на котів, особливо білих.
А обідати й підвечіркувати під Товстушин будиночок не ходили після того
аж цілих три тижні.
ЗНАХІДКА
Розімлівши на останньому осінньому сонці, Найда раптом прокидається.
Його ніздрі вловлюють якийсь дивний запах. Начебто Дівчинки, чий
Конструктор колись так невдало трапився на Миколчиному шляху. Але наче й
не зовсім Дівчинки. Може, котячий? Атож-атож, щось таке!
Бр-р-р, буде він забивати якимись котами цей розкішний день!
