Було повно холодного болота, над парком сіріло смурне небо, яке, здавалося, випромінювало депресію, меланхолію і тугу. Він уже вкотре думав про Дарцю, про те, що вона приходила до нього відтоді лише раз… Він сів на тверду лавку і закинув ногу на ногу. Все було майже як у «Jethro Tull»: сіре шапіто неба, дівчатка (яких тут не було… тут узагалі нікого не було), що грають у бадбінтон, акваланґ, мій друже, чи ти пам’ятаєш туманний мороз грудня?
«Так, я пам’ятаю», - відповів собі Юрко.
Почав накрапати дрібний дощ. Він устав і поплівся додому.
5.
У суботу «Оленяча Шкура» вирувала від збудження.
Банзай пропихався через юрми дітлахів у білих сорочках (чорних шкіряних «косухах»), напрасованих штанцях (подертих джинсах), які ганяли з букетами квітів у руках, носили у спортзал, де мало відбуватися дійство, парти й крісла, казав знайомим «Добридень» чи «Привіт» або ж просто тис невідомо чиї простягнуті ґраби. Його погляд на трапив на Дарцю, яка похмуро стояла поряд з іншими дівчатами. Дарця побачила його й помахала пальчиками, радісно посміхаючись. Так, ніби у них тепер була спільна таємниця - як то, власне, і було насправді. Дарця була одягнута в те саме, що й учора: запраний джинсовий комбі незон на шлейках та м’яка футболка на довгий рукав. Банзай знав по собі, що у такому строї було якраз супер: не зимно, не душно і вільно рукам.
Коло вікна при спортзалі стовбичила група його майже ровесників, які робили тут невідомо що. Можливо, прийшли зустріти старих знайомих та відчути ностальгію за старими часами. Банзай підійшов до тусівки й привітався з кожним окремо. Він добре знав їх усіх - Ґаден, що не полінувався приїхати з утопічно нереального містичного Баден Ґадена - міста поетів, дармових гетер та антикваріату, Шкряб (він же д’Армограй), котрий розважав публіку необітницькою лірикою, Флойд Морфінський, Каспер, Несквік, Ржепа, Дімочкінс та Скід. Дімочкінс, представляючись, завжди говорив: «Привіт, мене звати Дімочкінс, я написав «ВОРС» і лабаю «Коноплю».
Зрештою, кожен із вас знає, хто такий Дімочкінс. Дімоч кінса знають усі.
Хтось пустив чутку, що на виступ має прибути сам Влодко Реланіум (чи то пак Данко Еленіум). Про всяк випадок шану вальники захопили зі собою по збірочці його поезій у прозі для автографа.
Трішки потусувавшись зі старими друзями, Банзай зайшов до спортзалу. Відразу при вході стояла зграйка гоп ніків - пацанів та пацанок. Серед них була і Риба Сонце.
Поки Банзай стояв коло дверей, вишуковуючи очима вільне місце, почув, як говорить леґендарна Іра Коркуша:
