Діма виразно глянув на пана Вітайля. Здавалося, його погляд промовляв: «Джон тим самим хотів передати люд ству, що кавування під чорно білими плакатами - не іграшки, і що кабінети психологів - не місце для таких крети нів. Даруйте, для таких кrетинів».
Пан Вітайль, здавалося, раптово прозрів і збагнув усю символічність босості Джона. Він хутенько досьорбав каву (при цьому бурмотів: «Аякже! У Чєхова всьо всьо о о о пrо це написано! Slovo v SLOVO!») і чкурнув геть.
- Слухай, Дімо, - звернувся він, коли двері за поетом зачинилися, - ти читав якісь книжки Інституту трансперсо нальної психології? Ну, Ґроф, Маккена… - Ґроф. А шо таке?
- Шо, на твою думку, означає вираз «пнакотіческіє пєснопенія»?
Діма знизав плечима. Без поняття, - говорило це знизу вання.
- А хто такий фон Юнцт? - звичайно, тепер він прига дував книжку, але Дімине слово його також цікавило.
Той знову знизав плечима.
Банзаю кортіло задати ще одне запитання: як пов’язати тексти трансперсональної психології з культами Полінезії та їхніми аналогіями в доколумбовій Америці?
Але й цього Діма не знав. Тому Банзай не питав більше нічого.
Він боявся, що зовсім скоро сам дізнається, у чому справа.
У Бібліотеці.
Тільки до чого тут ще й Корій?
4.
7.10.2000
Я знову побував Там. Це можна назвати Вавилонською Бібліотекою, як висловився один іспанець. Там я умію читати практично усіма мовами. (тепер усі мови здаються лише однією і тою самою) Я спитав у свого наглядача, чи це сон.
Він намагався розтлумачити мені, що свідомість неперервна, і сон - не відпочинок для мозку. І взагалі, мозок до сну (до сну чи сновидіння - ось що важливо!) не має жодного стосунку. Наглядач сказав, що ми самі собі шкодимо, намагаючись інтерпретувати усе підряд. Важливий процес, а не форма. Якби не наша примха інтерпретувати, ми б зрозуміли, що немає різниці між енергією і матерією.
Ми сприймаємо речі полярно - життя або смерть, енергія або матерія, присутність або відсутність, ФОРМА або ПОРОЖНЕЧА (???). На іншому рівні, сказав наглядач мені, він зуміє пояснити це дуже наочно, - міг би так і не вимахуватися. Зовсім я його не про те питав! Чи, може, я неуважно слухав? Він сказав: «Порожнеча - це найдосконаліша».
Я читав про дивні речі. В основному, книжки різних заборонених авторів, які були або єресіархами, або прихильниками різних забутих культів. Тепер бачу певний зв’язок між усією тою літературою, яку мене змушують вивчати. В окремих книжках дуже обережно згадуються якісь давно забуті боги, але так ненароком і пошепки, ніби боялися одного лишень написання їх імен. Я не можу втямити, як пов’язати УСІ факти.
