Переді мною велетенська мозаїка. І ті боги, яких так усі бояться, - становлять її центр. Це як про секс: усі знають, але ніхто не говорить. Бояться, чи як?
5.
11.10.2000
Не знаю, де я був, АЛЕ ЦЕ НЕ СОН.
Знаєш, що я прочитав нині?
Пішла справжнісінька «чорнуха». Вони гадають, що я вже дозрів.
Читав «Демонологію», «Культи гулів», «Прарелігії Шамбали та Му». В основному - опис догм різних віровчень. Практично все - стовідсоткова лажа, але вже проглядається СПІЛЬНА РИСА: вони всі згадують про НАЙДРЕВНІШІ КУЛЬТИ. Всі сходяться на одному: прадавні цивілізації поклонялись якимось диким богам, що прийшли із зірок, імена яких прокляті та забуті, і тому, хто вимовляє їх, вони спопеляють уста і покривають гнійними виразками рота. Культи їхні були кривавими й страшними. І всі як один бояться написати, що ж то були за релігії (релігія?) (пізніше) я щойно прочитав книжку, яку бачило чоловік п’ятсот, не більше (чомусь дрижать руки) З тих, шо бачили, читала лише третина всьо зовсім не так, як ми думаємо
В упор не так запам’ятати БОГИ СИВОЇ ДАВНИНИ/ВЕЛИКІ ДРЕВНІ напевне, я більше лягати спати не буду
Розділ 8
1.
Усе залишалось таким самим. Учні, викладання. Зимні шало, а дні коротшали. У квартирі було холодно, бо виключи ли ще й опалення. Не було світла, вулиці порожніли.
Львівський поет декадент Влодко Реланіум (в дещо інших колах більш відомий як Данко Еленіум) писав: «Нас тала та пора, коли надто холодно, щоб було тепло, та все ще надто тепло, щоб було дійсно холодно».
Гори, як завше, випромінювали вічність.
Змінювалося тільки місто. З плином часу вулиці прося кали невиразним страхом. Так, напевне, ЦЕ приходило з вітрами з гір та з голодними запахами із далеких темних зірок.
2.
У ніч, коли Банзаю приснилось останнє усвідомлене сно видіння про Бібліотеку (а це було в середу, 19 жовтня), він несподівано прокинувся посеред ночі. Банзай скинув із себе ковдру й тонкий коцик і виглянув надвір. Вуличку затопило ефірним холодом і крихким місячним світлом. Навколо місяця утворилося бліде, з відблиском, гало, яке віщувало негоду.
Банзай глянув униз. Серце різко кольнуло й швиденько забилося. На вкритому інеєм хіднику стояв Корій і, задерши голову, дивився в небо. Несподівано погляд чоловіка пере містився із зірок на шибу, де біліло обличчя Юрка. Його очі майже фізично вчепились у того гачкуватими кігтиками.
Банзай облизав губи. Під сонячним сплетінням палав вогонь.
Корій повільно відірвався від асфальту й поплив угору повітрям прямісінько до Банзаєвого вікна. Навколо чолові ка, здавалося, загусала темрява, обволікаючи Корія у чорну рясу. Губи помітно ворушились, промовляючи нечутні слова.
