Малаялам мав довжелезне, аж поза плечі волосся, т.зв.
«хайр», як кажуть у певних колах просунутої молоді. Малая лам стягував свій хайр у хвіст. Мав звичку носити в’язані потерті светри з індіанськими орнаментами і невизначеного кольору джинси. За спиною він усюди тарґав легкий наплеч ник, всередині якого лежала титанічних розмірів «Мага Віра» Лева Силенка, біблія мертвих, і живих, і ненароджених РУН вірівців в Украйні і не в Украйні (сиріч у Канаді).
Ромко Малаялам, він же Павук Малаялам, завжди і всюди носив її з собою, щоб у потрібний момент процитувати золоті слова чи віднайти відповідь на хвилююче запитання. І тепер ці два чуваки постали перед Юрком, нерішуче переминаючись із ноги на ногу. Почав Семпльований:
- Слухай, Банзаю, у нас проблеми…
- Та а а, - підтакуючи, зітхнув Павук. - З пацанами.
Банзай нагострив вуха.
- Одним словом, старий, нам набили стрілу. І не хто хто, а сам Кабак.
- Він же Кабачок - Льоха Сівер. О о ох, - знову зітхнув Павук. Лев Силенко, мабуть, у таких випадках радив знайти кілька дужих ржісів (для невтаємничених - р ішителів ж иття і с мерті) і порішити з пациками, себто натовкти їм гризла.
Але де ж тих ржісів узяти? На базарі їх не купиш, вдома на агар агарі не виростиш.
- А стріла… - трохи розгублено почав Юрко, - коли? І чого?
Хлопці по черзі зітхнули.
- Скажімо так… завтра… на п’яту годину. В парку. -…нам будуть бити морди. І Семпльований розказав історію, як усе почалося. Вияв ляється, Малаялам, у силу своєї розкомплексованості, послав одну дєвачьку. Дєвачька та його дуже довгий час діставала, висміюючи Павукове довге волосся. Павук, зви чайно ж, знав, що та належить до секти пацанів (точніше - пацанок), але, як відомо, слово не горобець. Тим більше, таке вульґарне. Дєвачька підняла страшенну бурю, відразу набігло купа пацанів, стрижених «під нульку», русифіко ваних та з мобілками. Почалася штурханина, Семпльо ваному дали у вухо, Павуку - в носа; і обидвом набили «стрілу» - складне соціальне явище, де вирішуються проблеми пацанів, як на вербальному («власне стріла»), так і на невербальному (т.зв. «качелі») рівнях.
Взагалі учні коледжу мали строгу кастову приналежність. І дві найвпливовіші - це чуваки та пацани (доречними будуть паралелі між сектами сунітів та шиїтів в ісламі). Якщо колись «чувак» чи «пацан» було простим звертанням (напр.:
«Гей, чувак, обережніше зі словами» (Шлак.) або «так він ше зовсім пацан, куда йому» (Релан.)), то тепера це вказувало на спосіб життя, якщо не на світогляд. Деякі видатні світила соціології присвятили цілі роки вивченню цього явища (як от Урбан Хмар зі згадуваним «Маніфестомъ Кримсонътів» чи Кость Жижка Рафалович і його «Саторі у Львові. Подра жаніє Керуаку» та багато інших, яких визнання та слава просто оминули); усі вони сходяться на думці, що «пацан» та «чувак» є, відповідно, евфемізмами слів «формал» та «неформал». І, незважаючи на все різнориб’я пацанів та чуваків, дослідники зуміли виділити певні критерії, за якими відносно легко визначити приналежність (чи нейтральність) особини. Не будемо описувати складну побудову тестів (аналітична система Клейборн Іванової) чи гіпнотичний метод «Manic Nirvana», розроблений Есаленським інсти тутом на Біґ Сурі, що у Каліфорнії, США. Зупинимося на суто емпіричному підході.
