Коротше кажучи, Дарця, помахавши йому на прощання пальчиками, пішла геть, а Юрко, здивовано вражено кліпаю чи, заліз у свій кабінет.
2.
Після шостого уроку всі нормальні люди йшли в їдальню.
Банзай сів за крайній стіл, де не було нікого, і почав наминати, а правду кажучи, досить мляво хлебтати прісну юшку. Відір вавши очі від зупи, він побачив, що коло нього вже ставить тарілку й кавальчик хліба Іринка Риба Сонце. «Ти ба», - заскочено подумав Юрко. А він вже гадав, що та нарешті його забуде.
- Прівєт! - сказала вона, заштовхуючи в писок ложку з гречкою.
- Привіт, - відповів Банзай. Що він ненавидів у дівчатах, так це те, коли вони кажуть… Зрештою, не буду повторю ватись. Проблеми зі сновидіннями не минались, як він міг сподіватись, а наростали. Дарця зуміла нівелювати ці думки, ба навіть втішити його, а Риба Сонце якраз зрівноважить терези. Іринка явно прагнула нав’язати контакт.
- Йура, а у тебе є які та брати, сестри?
- Та, сестра Морфій, - ляпнув він перше, що спало на думку. - А братів не маю.
Рибина недовірливо наморщила чоло.
«Тяжкий випадок, пане докроте. Може… ампутуємо? Га?
Маленька ампутаційка перед трапезою, для апетиту… Ампу тація ще ж нікому зла не зробила, давайте ампутуємо! Ну будь ла а а аска!»
Але Банзай зжалився над нею, тяжко зітхнув (тим самим кажучи збоченому садистові в голові, що ампутації з технічних причин нинькай не буде) і спитав у відповідь:
- А чим ти цікавишся?
- Ну у у… - Іринка склала губи бантиком. - Та всім цікавлюсь, а ти?
- Ясно, а музику яку слухаєш? - знову не зовсім ввічливо не відповів він.
- Ну у у… «Атпєтиє машеннікі»… може, чюв «Запрєщьон ниє барабаньщікі»? А так - там тіпа Ірину Білик, «Рукі ввєрх»… а ти шо?
Банзай подумки сплеснув долонями у драматичному жасі: ну вика(ка/па)на тобі Соля!
- Ну у у… - завив він, наслідуючи її інтонації та зберігаю чи на лиці блаженність юродивого. - Для душі - «King Crimson», Пітера Гемміла, а так - там всякі тіпа сестри Байко,
«Льомі Льом», Алсу, «Рукі Ввєрх» там… «Запрішшьонні барабаньшшікі»… ну ти поняла…
Рибина, не відчувши жодної дисгармонії між назвами, спитала:
- А це як - тяжола музика, да? Ти любиш тяжолу музику?
Патаму шо… тому шо ти виглядиш, ніби ти слушаєш тяжолу музику…
- Тяжола музика??? - Банзай вдав, ніби він не розуміє. - Да нє, да шо ти! «Льомі Льом» не є тяжолою музикою!
Вони б ще довго сперечалися, що є «тяжолим», а що просто «для душі»… Банзай почував себе Марком Поло, який розказує клаповухим односільцям про дивних морських зміїв, про трьох китів, яких він дійсно бачив, про прекрасних сиренок і т.д., обтяжуючи їхні довірливі вуха всілякими макаронами: «ракушками», «мушельками», «ріжками»,
