10.
Дарця й справді прийшла після шостого уроку, із зоши том та ручкою. А Банзай майже не хвилювався.
- А про шо ти їм сьогодні розказував? Бо ті ссс…- Дарця вчасно, хоча й невдоволено, стулила губи.
- Суки?.. - спитав він просто.
Вона кивнула:
- Та. Вони. Не хотіли ніхто сказати, яка була тема. Каза ли, шо я ше маленька…
Банзай голосно пирснув сміхом і реготав до корчів у животі. Він попросив її нікому (а тим дєвачкам особливо) не розповідати те і переказав свій славний виступ. Під кінець Дарця вже змовницьки та широко посміхалася.
А потім, коли звична напруга між незнайомцями зникла завдяки історії, він розказував багато цікавезних речей, малюючи у неї в зошиті різні цикли, виписуючи довжелезні назви ферментів (Дарця зізналася, що має до таких довгих назв таємну пасію), показував вчені книжки з біохімії, втягуючись у свою розповідь все глибше й глибше. Зовсім відрікшись від реальності, Банзай і гадки не мав, що її темні очі бігали по його обличчю, зауважуючи кожну із рисок, які були, на її думку, саме там, де їм і слід бути.
Розділ 4
1.
Минають дні, минають ночі…
Так було і з Банзаєм. Просто один день раптово підходив до вечора, там Юрко лежав у квартирі на канапі й слухав «Van Der Graaf Generator» або «King Crimson», читав книж ки, готувався до завтрашніх лекцій, думав про певну покинуту всіма особу - про Дарцю Борхес, якщо бути прискіпливим, їв, пив, спав, курив, думав про Дарцю, курив, читав, слухав «Van Der Graaf Generator» або «King Crimson» (залежно від настрою - а той був глибоко песимістичний, депресивний та максимально філософський, так що музика була якраз та, що треба), дивився на сонце, яке сідало, думав, що сьогоднішній день - це вже точно останній погожий день осені, думав також про Дарцю, курив, їв яблука, міркував, чи не використати, бува, свій н/з, схований під ліжком, у дерев’яному заглибленні рами, курив і думав про Дарцю.
Від того всього на душі ставало дуже тужливо, самотньо і страшно. На вулицях міста - ні душі. Тільки вечірнє світло сонця та ще запах диму, ностальгії й холоду. Пахло зимою. І пустка на вулицях. І повно повнісінько жовтого листя.
Банзай узяв свою зелену куртку. Запхав у кишеню свіжі випуски «Патріота» і «Віри, Надії, Любові» й пішов знайти десь лавку, почитати їхні бздури. Коли довго бути у квартирі, навіть у кімнаті, обклеєній нотними аркушами, і курити, курити, курити, то врешті решт кімната починає душити тебе.
Надворі було зимно. Холод і дим відразу нагадували йому про Солю. Вони гуляли Кайзервальдом, коли була осінь.
