- Ух х х х… Гм м м м… Ой й й й й… Н н н н у у у… Ти знаєш, Іринко, ти ж сама бачиш, купа роботи, ваші контрольні треба перевірити…с с с с… Нє… нє нє е е… боюсь, що я не піду. Нє е е… Та, тим більше, я вже з того віку виріс… Іринка, чи то пак Риба Сонце, пішла з нічим. Вона люто траснула дверима, зовсім як Дарця, яку вона вигнала одним своїм владним словом.
Банзаєві думки поповзли до неї. Як легко вона піддалася!
Сіла в ряд, де нікого не було. Завжди сама. Банзаєві стало її шкода, направду шкода. Така симпатична (симпатичніша від усіх решта, симпатичніша день за днем) дівчина, як правило, ніколи не буває сама, (мідні буки) хоча у Мідних Буках всяке буває… (Він ще не міг здеци дуватись у своєму ставленні до того міста, але був упевнений, що, на відміну від Дарці Борхес, воно йому подобалось усе менше й менше. А Дарця…).
Несподівано у двері постукали - і ввійшла вона. Дарця Борхес.
Банзай розгубив усі свої думки та звичні слова. Його ніби застали голим.
- Привіт, - промовила вона, ледь посміхаючись. В обид вох його візитерок було чорне волосся, але в першої воно вже було добряче травмоване всілякими перманентами та завивками. У Дарці воно було відверто чорним, прямим і завивалось на кінчиках назовні. Приблизно такої довжини, яке було в нього на третьому курсі: на п’ять пальців нижче вух. Вона відкинула з очей волосся, так що стало видно її лице. Банзай тихо млів.
- Ти зараз дуже зайнятий? - спитала вона після приві тання. У Банзая защеміло серце: невже і вона зараз запросить його на діскатєку? А така, здавалось, кльова дівчина була…
- Ну так, трохи є, а шо?
- А ти міг би мені пояснити… ну, розказати то, шо розказував їм сьогодні на факультативі? - очевидно, їй було незручно від того, що Банзай був свідком її вигнання. А може, то не було вигнання… Га, Юрчику?
9.
Він радісно (але не занадто, щоб не злякати її) сказав, що так, нема питань, приходь після шостого сюди, як поїси в їдальні, і взагалі, можеш казати мені просто «Банзай».
- Добре, Банзаю, - сказала вона і вийшла, махнувши дверима, які повільно зачинялися. Він не міг відірвати погляду від того простору, що скорочувався від руху дверей.
Перед тим, як вони повністю зачинилися, він побачив, що Дарця розвернулася до нього обличчям і помахала йому пальцями на па па. Нарешті двері затулилися.
Ти педофіл, Банзаю, затям собі раз і назавжди. Ти педофіл.
Він відмахнувся від паскудного голосу й сів перекусити яблуком та почитати «Замок» Кафки. Після перерви у нього «вікно», і він піде до Держислави Черевухи дивитися на Ренуара.
