Польовою стежкою нивами, стернями і поміж рядками бараболь, ми ішли в напрямі с. Радванець. З пістолями при боці, які нам подарував Іван Климів, ми йшли впевнено. Москалів іще не було видно, а польська поліція вже не робила служби, й тому ми йшли свобідно, не звертаючи уваги на засади обережности.
Коли переходили попри невеликий гайок, нам назустріч вийшли озброєні крісами кількох молодих мужчин, зупинили нас і без «пардону» роззброїли. Щойно тоді стали питати, хто ми, звідки й куди йдемо.
Я здогадувався, що це українське підпілля докладно виконує доручення Проводу ОУН, роззброюючи недобитки польської армії. Тож я відразу вияснив, хто ми і що йдемо із Сільця, куди ми разом прийшли з Іваном Климовим.
Почувши, з ким ми верталися з тюрми, підпільники не тільки перепросили нас, а й повернули зброю й перепровадили через інші застави, щоб ніхто нас не турбував. Це були справді члени ОУН, які виконували своє завдання – магазинування зброї на дальшу підпільно-революційну боротьбу.
В Ордові ми не стрінули Миколи Свистуна-Ворона, він не вернувся ще з тюрми, так само ще не вернувся й Вугляр.
Ми вже опинилися на організаційному терені, на якому я колись діяв, як повітовий організаційний референт. Тому деякі члени ОУН були мені знайомі, й ми довідалися багато цікавих організаційних новин, які нам у тюрмі не були відомі. Після нашого арештування 1937 р., коли ув'язнено біля п'ятдесяти членів ОУН, у тому трьох районових провідників і двох членів повітового проводу, організаційна мережа не перестала діяти. В основному повітовий провід на чолі із провідником Вуглярем діяв безперервно до грудня 1938 р., до часу арештування Вугляра. На початку 1939 р. був теж арештований М. Свистун.
Після мого арештування Вугляр і Свистун Микола скоро нав'язали контакт з організаційними клітинами всіх районів і на місце ув'язнених районових провідників назначили інших. Таким чином ОУН у Радехівщині діяла безперервно.
Твердження комісара поліції Войтара й комісара слідчої політичної поліції в Золочеві Чайковского виявилися неправдиві, а були сказані на судовому процесі тільки для ефекту.
Деякі члени ОУН, що були наражені на ув'язнення, перебували в підпіллі, виконуючи саботажні й бойові акції. Члена Івана Дідика, який був звільнений із нашої групи, поліція арештувала поновно і в дорозі до Радехова в Пукачівському лісі його замордувала.
Під час поліційної облави на підпільників у Щуровицькому районі поліція застукала трьох підпільників: Войтовича і Лисака Миколу (третього прізвища не пригадую). Вони відстрілювалися кілька годин. Опісля поліція підпалила стодолу, і всі три бойовики згоріли.
