– А я казав, що Іван є мудрий чоловік! – усміхнувся отець і витягнув з-під поли дві пляшки вина, яке заховав бо не знав, що скаже Іван.
Дехто випив чарку, а дехто тільки покуштував, бо до вина, алькоголю не був звиклий і не сприймав із смаком навіть вина. Але це не вплинуло на святковий настрій вечері, якої ми довгими роками не мали. Самий настрій, почуття гідности людини, повна свобода рухів, атмосфера волі – це був для нас духовий пир. Пізно вночі ми розійшлися до своїх покоїв спати.
Це вперше по роках я клався в чистій білизні, занурив голову в м'яку подушку, від якої ішов запах доброякісного мила. Було радісно й легко на душі. Та в душі підсвідомо відчував якесь неясне почування… В тому моменті я пригадав, зірвався з ліжка з докором совісти, як міг я про це забути втішатися прекрасним світом й особистою волею, а не подякувати за все Всевишньому, який мав мене у Своїй опіці й дозволив щасливо вийти з тюрми. «Отче наш» й «Богородице Діво» видалися закороткими молитвами, щоб подякувати належно Творцеві за волю. Тож я вернувся до своєї тюремної практики й молився своїми простими словами.
Просив Бога дати сил до боротьби за волю народу. Молився щиро й від серця. А коли знову поклався до ліжка, тоді справді відчув легкість на душі і з повним спокоєм мріяв про рідних в с. Нивицях, про першу несподівану зустріч із тими, яким я завдав стільки турбот і сліз. Мабуть, ми покутували за гріхи наших предків.
Рано побудив нас Іван Климів, зробив збірку й подав новини про договір між Москвою й Берліном за розподіл польської держави, яка вже перестала існувати. Він ще раз пригадав про суворого московського окупанта, який того дня був уже під Тернополем і з яким ми будемо зводити надалі свої змагання за національну волю. Кожному з нас Іван подав таємну кличку, на підставі якої ми мали нав'язати організаційний контакт на місцях.
– Головне, – наказував Іван, – не зрадити себе, що ми сиділи за ОУН в тюрмі, і конспіративні форми дії загострити до максимуму.
– Чи маєш відомості про долю Степана Бандери? – поцікавився хтось із присутніх.
– Бандера скористав із розгублення тюремної адміністрації і вихопився з-під нагляду сторожів. Замішався серед інших в'язнів і тепер є в безпечному місці.
Із с. Сільця Белзького ми розходилися до своїх домів. Осип Мащак, Роман Біда, Володимир Рудник, Михайло Рудий і Вінтонюк пішли в напрямі Львова, а Іван Шпак і я подалися до Радехова.
18. СТЕЖКАМИ ДО НИВИЦЬ
