17. СЕЛО ІВАНА КЛИМОВА
Іван сердечно вітався зі своєю сестрою Марією, яка у нього лишилася одинока, а решта (було їх шестеро у батьків) брати й сестри повмирали в розквіті життя. Батько згинув трагічною смертю при будові, а молодшого брата Гриця замордувала польська поліція під час переслухування. Всі інші члени родини повмирали на сухоти. Тож не дивно, що Іван так ніжно вітався. Він узяв Марію під руку й пішов трохи пройтися на самоті.
Ми не перешкоджали, милися під студнею, опісля, очищені від пилюги, із приємністю посідали на колоді й почувалися як удома.
Та недовго Іван побував із своєю сестрою. Обов’язки супроти гостей примусили його піти на село, організувати для нас квартири. Було нас, мабуть, ще вісім друзів, і всіх нас забрав до себе місцевий парох.
– В мене, – говорив панотець, – будете мати всі вигоди, я самий, то місця вистачить, та й із білизни дещо знайдете, а найважливіше – вам треба добре відгодуватися.
На плебанії ми дійсно знайшли всі вигоди. Вечеряли й політикували. Отець був правдивий український націоналіст, турбувала його доля нашого народу і твердив, якщо б цей нарід був вповні національно свідомий, він без національної свободи не зміг би жити.
– Нарід велика сила, – продовжував отець, – якщо б усі одним фронтом твердо, непохитно й, не зважаючи на великі жертви крови, повстали, вже давно ми мали б власну самостійну державу. О, таких треба всіх, як ви, – і показав на нас жестом руки. – Ні москалі, ні поляки нічого не вдіяли б.
Тож я хотів би запропонувати вам випити по чарці доброго вина за здоров'я й сили тих усіх політичних в'язнів, які вийшли на волю, щоб могли ще добре бити нового окупанта.
– Пропозиція, всечесний отче пароху, добра, але нас зобов'язує організаційний закон не пити алькоголю, – звернув увагу Михайло Рудий.
– Алькоголю?.. То я з тим згідний, – не дався збити з наміру отець, – але це вино та й ще до того церковне, то який це «алькоголь»? Зрештою, зараз прийде до компанії Іван Климів, а він знає, що зробити.
Пішов десь отець, мабуть, по вино, а вкоротці ввійшов Іван. В чистенькій вишитій сорочці, в темних штанах він виглядав іще дрібнішим, ніж був у військовій шинелі. Поголене лице було як у дівчини. Тільки очі пригадували рішучого й невгнутого провідника-революціонера. Актуальну «проблему» вина, він без надуми вирішив. Отець, що якраз у той час появився. на порозі, так і залишився там стояти й слухав Івана.
– Наказ про заборону вживати алькоголь був у першу чергу подиктований тим, що ОУН не тільки хотіла мати тверезих членів революційної боротьби, а й рівночасно вела акцію бойкоту польського державного монополю, на якому держава мала великі доходи з податку, – вияснював Іван. – Польща вже не існує, тож один аргумент бойкоту алькоголю відпав, а надалі нас обов'язує закон не бути ніколи підпитим. Отож уважаю, що при такій нагоді покуштуємо по чарці вина з церковної захристії.
