Ішли обережніше, сподівалися побачити передові стежі москалів.
Не доходячи до міста Володимира Волинського, ми зустріли польських вояків на конях, які залишили касарні і їхали додому. Це були українці з Волині, й із ними Климів нав'язав розмову.
Вояки оповідали, що в місті створився комуністичний революційний комітет і проголосив себе міською владою. Ця новина дуже розсердила Климова і він докоряв, що місцеве населення до того допустило. Сказав до вояків коротку промову і закликав їх повернутися та їхати з нами до міста, щоб розігнати червону голоту.
– Досі ви воювали за Польщу, – говорив, – яка нас запроторила до тюрем і концентраційного табору в Березі Картузькій. Тепер на чергу приходить іще гірший, московський окупант, який у тяжку колгоспну неволю хоче затягнути ввесь наш нарід. Вислужники Москви вже тепер наважилися в місті робити свої порядки. Нам потрібно поставити в місті свою рідну владу, яка стоятиме на сторожі української національної справи. Йдіть із нами й разом заведемо порядок у місті!
І справді слово Климова подіяло на вояків, які вже були готові їхати до своїх родин. Кілька десяток верхівців зголосилися їхати до міста. Декілька поїхали спокійно до хати. Нам дали вони свої запасні коні, а кріси ми відібрали від тих, що їхали додому.
В'язні польської тюрми в тюремних одностроях, з кавалерійськими крісами на плечах, сіли на осідлані військові коні. Я вперше сидів на такому високому коневі та й ще на шкіряному сідлі. Ми почувалися вояками, не тільки озброєними у кріси, але теж був у нас бойовий дух, хоч фізичних сил нам недоставало.
У нашій групі був один друг, (прізвище я забув), тато якого вчителював у Володимирі Волинському. Ми всі заїхали під його хату. Климів вибрав із групи тих, що добре володіли крісами, а з ними та вояками поїхав у місто. Він успів уже пов'язатися з місцевими членами ОУН, які подали йому всі вичерпні інформації про ситуацію в місті.
Нас кількох лишилися в хаті учителя й наслухували, чи немає стрілянини в місті. Був цілковитий спокій.
Через кілька годин повернувся Климів й оповів, що «революція» вдалася без одного пострілу. Він назвав голову українського комітету, якогось адвоката. На місце червоної плахти завішено синьо-жовтий прапор.
Пізно ввечорі, ми переодяглися в польські військові однострої, завантажилися на дві підводи, забрали кріси й пістолі та подалися до Сокаля з думкою, що й там треба буде завести порядок, подібно як у Володимирі Волинському.
