Друзі розуміють свого друга, потішають і штучно усміхаються, бо їм теж шкода друга, з яким зжилися. Стискають руку, навіть поцілуються й обов'язково кажуть: «Тримайся!»
Людина спітніє в одній хвилині з поденервовання і з червоними вухами виходить на коридор. Там іде смирно, без опору, куди каже ключник. Можуть її кинути до іншої камери, і як між націоналістів – велике щастя, а як між кримінальних – це подвійне лихо, бо адміністрація зробила це зумисне. Все запляноване й тільки вистачить ключникові моргнути бандитові, впускаючи людину до камери. Такого доля припечатана. Забава у «сліпака» (насліпо вгадати, хто вдарив у спину) скоро доводить до нещастя. Замість рукою – скрито б'ють скрученим мокрим рушником або чоботом, і це тільки забава. Б'ють, поки не вгадаєш. А вгадаєш тоді, коли бандити вже бачать тоненький струмочок крови з уст.
Людина рештками сил дорачкує до дверей і кличе помочі. Тоді забирають до шпиталю, щоб догоряв, або вийшов калікою на ціле життя.
Буває теж, що ключник веде людину просто до маґазину де видають приватні речі, тоді знаєте, що везуть до іншої тюрми.
Дрогобицька тюрма мала власну оркестру і драматичний гурток. Часто я чув проби оркестри й насолоджувався звуками інструментів. Та не мав я нагоди побувати на тюремних імпрезах, на які приходило багато довірених гостей із міста.
Коли сонце заходило й вершки смерек за тюрмою прибирали рожевий відтінок, а долиною стелився сірий туман і присмерк, я залюбки стояв при вікні й дивився в далечінь аж до синього обрію Карпат.
Часом поблизу блукала пара закоханих, які теж довго дивилися на вікна тюрми. Не раз привітали помахом хустини, а дівчина великодушно передавала комусь поцілунок. Одна пара приходила кожної неділі в одній порі вечором на одне й те саме місце. Я їх відразу пізнавав, хоч видно було тільки силюетки людей, пізнавав по рухах. Я їм махав із вікна, вони мені відповідали. Постоявши трохи, вони відходили. Я зжився з ними і чекав чергової неділі та зустрічі з незнайомими.
Серед нашої групи було помітно душевне піднесення, зв'язане з подіями в Карпатській Україні. Ми жили й раділи українськими успіхами. Кожного вечора перед сном ми обговорювали новини з нашої газети й коментували, як завгодно, на свій лад. Передбачували труднощі й успіхи. Були переконані, що Німеччина не має злих замірів відносно Карпатської України. Тоді, наперекір Польщі, шматок української землі й частина народу матиме свою вимріяну самостійність. Це була головна тема кожного дня.
