«Тюремні українські вісті» на першій сторінці подавали про початки подій у Карпатській Україні. Це для мене було новиною, на карантені до нас не доходили жодні вістки, бо ми не мали контакту з іншими в'язнями. Взагалі про події у світі я довідався щойно з нашої тюремної газети.
Події на Закарпатті мінялися майже кожного дня. Надзвичайний додаток до «Тюремних українських вістей» появлявся в камері кожного дня. Часто редакція вистукувала шифром до стіни найновіші й цікаві відомості, які передавалося через стіни з камери до камери. Новини подавали, що на Закарпатті формується український уряд, організуються січовики. Ми жили зовсім новими враженнями, яких іще не переживали в житті. Це ж по падінню чеського уряду поставала словацька держава, а частина України на Закарпатті підіймалася до свого самостійного життя. Хтось подав із «світу» вістку, що на Закарпаття нелегально, для допомоги, відходять члени ОУН.
Ми жили зовсім іншим життям, як у Золочівській тюрмі. Тут був певний плян діяльности. Всі друзі мали якесь приділене зайняття: вивчали ідеологію українського націоналізму, історію України й ін. Не раз можна було поговорити із друзями з іншої камери крізь вікно, хоча б тільки кількома реченнями. А найважливіше було те, що по камерах сиділи самі українські націоналісти. Це вибороли друзі одинадцятиденною голодівкою, яка відбувалася в той час, коли ми сиділи в поодиноких. Таким чином були відсутні всілякі нестерпні конфлікти зі злодіями, які здебільша були союзниками комуністів. В камері панувала наскрізь родинна атмосфера. Дні проминали легше і скоріше.
Мені здавалося, що у Дрогобичі прийдеться повних іще десять років коротати своє молоде життя. Не раз ставив собі питання: як проживають, що роблять Іван Климів, Вугляр, Микола Свистун? Та доля їх була мені невідома. Так, як не була відома доля кожного в'язня на завтрішній день.
У тюрмі немає нічого стійкого, коли мова про в'язня. Він ніколи не є залежний від себе. Ніколи не знає, що з ним станеться за годину, чи навіть за хвилину. Сидить людина із друзями, зжилася, й одної хвилини нагло «ключник» відкриває двері, каже вдягатися й забирати всі свої речі. Людина похапцем вкладає до своєї торбини-саморобки пасту й щіточку до зубів, шматок мила, рушник і кусок хліба. На швидку руч прощається із друзями, не може промовити слова, бо щось стискає в горлі, й бореться із собою, щоб не виявити сльозинки, яка ось-ось наповнить очі.
