Тяжко мені тепер відтворити докладно зміст мого слова, але я тоді тих кілька речень виявив на пам'ять і говорив у камері перед С. Галамаєм.
Інші підсудні теж говорили, дехто коротше, дехто довше, а більшість підсудних зреклася свого останнього слова. Дмитро Кушинський сказав, що він є селянин і його серце болить, коли бачить, що на прадідні українські землі приходять чужі люди. Де ж тоді має подітися людина, яка родилася і від віків жила на тій землі? …
Присяглі судді слухали з великою увагою слів підсудних і вийшли на останню нараду, де мали кинути своє слово: «винен» або «не винен».
Наші родини, знайомі дівчата й гості в залі чекали з великою нетерпеливістю висліду нарад присяглих суддів. Через яких дві години з повагою увійшов суд і присяглі. Один із них відчитав вислід голосів. Щодо мене: 12 «винен», Кушинський 11 «винен», один «не винен», Дубенко 12 «винен». Інші більшістю голосів «винні». Одинадцять підсудних отримали більшість голосів «не винен».
Після наради трибуналу були відчитані: вироки. Кушинський 11 років тюрми, Дубенко 10, інші від 5 до 8 років, а тільки Войцеховський 2 роки.
Мені відчитано вироки із трьох параграфів на суму 18 років тюрми й відразу скорочено на 12 років тюрми та позбавлення громадянських прав на 20 років. Вільних друзів відставлено набік, які скупчилися, немов перестрашені овечки, По них не можна було пізнати якоїсь радости, радше заклопотання, сумні погляди очей в наш бік і більший жаль за нас, ніж радости із своєї долі. Щільніше нас оточила поліція й відставила на довгі роки до тюрми.
* * *
Безпосередньо почалась справа другої групи, складеної із 24 підсудних, до яких мене знову приєднали. Скільки я мав радости і приємности, що знову міг бачити нові обличчя в залі, тих самих дівчат і нових матерів, які прийшли пішки 60 км., щоб побачити своїх синів.
Процедура й порядок нарад суду відбувалися без змін. Цікавим було те, що тим разом виступало більше свідків, які доказували знущання поліції над в'язнями в часі допиту. Як видно було, суд з того не був дуже задоволений, але зізнання комісара Войтара внесли нову ситуацію в цілій справі.
Комісар не тільки спирав свої оскарження щодо мене на зізнаннях Дубенка, але кілька разів покликався на «конфіденційні в'ядомосці», яких виявити, мовляв, не міг. Знаючи з першого зізнання Дубенка про організаційну районову відправу в Кривецькому лісі нічною порою, комісар зізнавав, що мав докладні відомості про підготовку ОУН до акції і що він особисто слідкував та підслухував розмови й наради районових, якими я проводив. Для підсилення своєї правдомовности комісар Войтар описував барву плащів, включно з моїм.
