Шляхом «Леґенди» | страница 32



У другій половині січня продовжувалася судова розправа. Три дні вона відбувалася при замкнених дверях, нікого з родини не допускали на залю. Всього було кілька аґентів і військових старшин, які постійно робили якісь записки.

В тих днях зізнавали знавці письма й читано організаційні документи та кілька коротких моїх поезій, за які мені було чомусь дуже соромно і я червонів. Я їх колись писав і суворо конспірував перед друзями. Суд добачив у віршах оспівування України, для якої я жив і хотів умерти. Це мав бути доказ, що я вже зріла людина і знав свою мету, бо так писати міг тільки націоналіст. Посередньо це мав би бути доказ моєї приналежности до ОУН. Я про ніщо не дбав, тільки соромився своїх віршиків, які чула наша оборона, що могла комусь сказати на світі, чого я дуже не хотів. Після того на перерві підійшов до мене д-р Степан Шухевич і тихенько запитав:

– Це ти писав?

Я насамперед іще дужче почервонів і притакнув, спускаючи голову вниз.

– Шкода, що пропали, – коротко сказав мій оборонець і відійшов.

Те ствердження мене знову заскочило, й мені стало наче менше соромно.

Ще кілька днів відкритої розправи й почав оскаржувати прокуратор. Говорив із патосом, переконував і змальовував події так, що про невинність підсудних і мови не могло бути.

Після прокуратора стали промовляти наші оборонці. Перший говорив д-р С. Шухевич. Він почав монотонно, спокійно, відчитував якісь параграфи, оскаржував поліцію за немилосердні побої арештованих, які хоч були звільнені з поліції на волю, але тяжкі побиття занотував лікар. Того поліція не мала права робити. Про саму справу акції проти колоністів говорив, що це радше спонтанний протест українських селян, яких витискали польські колоністи.

Кожна людина має право на свою оборону, – твердив д-р Шухевич і згадав польську неволю під москалями та боротьбу Пілсудського за права польського народу. Адвокат підкреслив, що в акції не було плянованого й доконаного вбивства, ніхто у своїй приналежності (за вийнятком одного) до ОУН не признався, отже всі оскарження прокурора не витримують критики.

Коли промовляв д-р Шухевич, ми всі вірили в нашу невинність і почали переконуватися, що після розправи вийдемо на волю. Та це була тільки ілюзія.

Я скористав із права останнього слова і сказав менш-більш таке:

«Я до ОУН не належав, а що мене обтяжив Дубенко, це вже секрет поліції.., Колонізація українських земель польськими колоністами обурює нас усіх і не є виключене, що тепер я добровільно пішов би до ОУН, щоб боротися проти того. Щодо самої акції, я шкодую, що не міг брати участи, бо мені про це ніхто не сказав. Але моя думка така, що український нарід боронить своєї землі, яка століттями просякала потом і кров'ю найкращих синів України в її обороні. Тепер боронить свою землю такими засобами, на які є спроможні українські селяни, й виявом того була спонтанна акція …»