– Будь розсудливий! – змучено говорив комісар Чайковскі. – Ти думаєш, що борешся за велику ідею. Воно насправді так не є. Євген Коновалець гуляє по нічних німецьких кабаретах за гроші, які ти й тобі подібні збирають на ОУН. Він іще додатково дістає гроші від німецького уряду, а вам вождь і Провід кажуть вести безвиглядну боротьбу з нами. Ти того не знаєш, як живуть члени Проводу з вождем на чолі.
Я сидів і на ніщо не реагував. Іще перед двома днями я обурювався на слова комісара Войтара, які він при побоях говорив. Я протестував проти обиди визначних провідних людей, які були членами Проводу ОУН, а головно заперечував усі наклепи на полк. Є. Коновальця.
Сьогодні я сидів байдужий до всього, фізично вичерпаний і тільки ще в думках, перечився з брехнею ворога, щоб підступом мене духово зламати, зневірити в наш Провід.
– Мовчиш, нічого не говориш? – продовжував комісар Чайковскі – боїшся признатись, гадаєш, що тебе за зраду зліквідує ОУН. Даремно, поки ти є під нашою опікою, тобі нічого не станеться. Ми маємо великі можливості й засоби, щоб тебе скрити за кордоном, дати гроші на життя… Зможеш жити, як пан – і вчитися. Ми нічого такого не вимагаємо від тебе, щоб ти не міг зробити. Виявиш сітку ОУН у Радехівщині, то навіть морально перед собою будеш оправданий, бо ти міг також заломатися під побоями, як це зробили інші. За це тобі гарантуємо добре життя й опіку…
– А як хочеш боротися за волю України, – докинув асистент комісара, – то можеш боротися з большевиками. Ми теж проти Москви й наші інтереси можуть бути спільні. Тут України ніколи не буде.
– Це вже покаже час, як буде, а я вам нічого не можу сказати про ОУН, бо сам нічого не знаю.
Довго вдивлявся в мої очі комісар Чайковскі і врешті почав писати протокол згідно з моїми зізнаннями. Більше мене не били. Я підписав протокол на одну сторінку, де нічого не було, крім моїх особистих даних і кілька заперечуючих відповідей на питання, які стосувалися до ОУН і самої протиколонізаційної акції.
Ще того самого ранку, тільки сонце сходило, я знову ішов хідником попри Народній Дім, де містився Союз. Світ виглядав мені інакшим, чи тому, що я його знову прощав, чи фізичне вичерпання і шум в ухах не дозволили сприймати його таким, яким він був.
На вулиці Львівській ні живої душі. Та несподівано надійшла дівчина, що обслуговувала родину, яка жила в домі Софії Шумської. Пройшла попри нас із страхом і сльозами в очах. Я, либонь, до неї усміхнувся, бо часто її стрічав на вулиці в сусідстві. Через чверть години за мною закрилися двері судової повітової тюрми.
