Адміністрація зовсім не цікавилася безнадійно хворою, й на вимогу Орисі, яка стукала до дверей кожного ранку та вечора, домагаючись забрання Оленки до шпитальної кімнати, адміністрація була глуха.
Тоді Орися не тільки виєднала найкраще місце в камері для Оленки, але у скорому часі підготовила всіх кримінальних в'язнів у камері до солідарности в обороні хворої. Одного ранку всі жінки-в'язні, включно з польками, зголосили невідкличну голодівку, поки Оленки не візьмуть на лікування до шпитальки, й це помогло.
Коли ціла камера другого дня також відмовилася взяти харчів, адміністрація забрала Оленку Матлу до шпиталю.
Хто знає тяжкі життєві умови в тюрмі, хто знає, який панував тоді голод, хто знає поставу кримінальних в'язнів до політичних – цей мусить оцінювати акцію Орисі Безпалко, як чудо. Бо тяжко було повірити іншим камерам, що така молоденька членкиня ОУН могла вплинути на ввесь кримінальний елемент, для якого пайка хліба становила неймовірну ціну в тюрмі. Голодувати майже два дні в обороні політичного в'язня, це було неймовірно дивне, й це треба завдячувати Орисі Безпалко зі Золочева.
Вертаючись до тюремних умов життя, треба конче згадати про тюремну «хатранку» (ревізія в камері: шукання заборонених предметів, як голка, олівець, шахи із хліба й ін.). Така «хатранка» відбувалася раз або двічі в місяць.
До камери входили гуртом енкаведисти, виганяли всіх на коридор (в нашій камері на Замарстинові було до 130 в'язнів), на яких чекали інші енкаведисти, щоб усіх розібрати до гола, перешукати всі «закамарки» в людини: в устах, у носі й у відходовій кишці.
Після того обшукувано одежу. Така процедура тривала до двох годин. Тяжко було на коридорі віднайти свої речі, їх енкаведисти вкидали на купу в камеру й замикали за нами двері.
В камері світу Божого не було видно через густу пилюку, яку звели енкаведисти. Всі в'язні кашляли і пчихали та безрадно споглядали на порозкидані лахи, по яких мусіли топтати ногами. Треба було кількох годин часу на те, щоб кожний міг віднайти свою брудну, подерту сорочку або штани. Лахи з одного кута камери чомусь бували у другому куті. Виходило, що енкаведисти це робили зумисне. «Хатранка» була для нас прикрою карою. Сотні кусничків треба було брати до руки, щоб урешті знайти свій брудний лашок. Всі плуталися, топтали й так убогі речі, сперечалися, злостилися й у висліді стверджували, що бракувало якоїсь поряднішої речі. Дехто жартома говорив, що енкаведисти взяли під полу.
