Учасники засідання розійшлися приблизно опівночі, а вже другого дня, мабуть першого вересня, почалися масові арештування. Арештовано майже всіх учасників засідання, крім Онуфрія Максимова та Арпада Березовського. Останнього арештовано дещо пізніше. Онуфрій Максимів виїхав закордон і тому зберігся. Він оповідає, що на засіданні КЕ ОУН тоді було двоє людей того самого прізвища Іван і Онуфрій.
30. ТЮРЕМНІ БУДНІ
Понад один рік ми сиділи в тюрмі й ніхто нами не цікавився, щоб дати нам купіль, чи вивести на тюремне подвір'я на кілька хвилин подихати свіжим повітрям. Та сталося «чудо», як ми то назвали.
Одного дня в камері нас поділили на групи і випровадили до купелю. Надворі був сильний мороз. Нам казали розібратися в льодовій почекальні, а всі наші лахи забрали до дезинфекції. Ми дубіли від холоду, аж урешті нас пустили під душ, який напереміну був надто холодний, або такий гарячий, що парив тіло. Це просто був рід іще одних тортур.
В руки кожному давали кусничок мила, не більший за шкільну радирку, але тонший. Одначе мокрий шматок мила ніяк не тримався долоні, по кількох секундах виривався з рук і відпливав у канал. Рука залишалася без мила, а в серці великий жаль, що не було чим розпустити грубої верстви бруду, яка насіла на цілому тілі. Втрату того кусничка мила людина відчувала так, якби нагло втратила половину свого майна.
Така купіль тривала не довше десяти хвилин. Рушників не було, щоб осушити тіло. Ми мокрі ввійшли до льодової почекальні й там застали купу наших продезинфекованих лахів. Все було поперемішуване й забирало доволі часу, щоб віднайти свої речі. Все пом'яте і смерділо розпареним брудом, шкіряні речі, як кожухи чи хутряні ковніри на куртках, приходили до власника у вигляді мініятюр, у порівнянні до нормальної величини, покорчені й нездатні більше до вжитку. Нормальний кожух ставав, наче на більшу ляльку, а шкіряні рукавиці не довші були як 6 см.
Спершу ми не могли вийти з дива, аж пізніше догадалися що для дезинфекції уживано високої температури й тому то так усе, зроблене зі шкіри, покорчилося.
Від того часу почали теж нас виводити на тюремну прогулянку. Час і дні ніколи не були унормовані. Для в'язнів зовсім не існував жодний правильник, і в'язень ніколи не знав, що йому правно належиться і з яких привілеїв може користати в тюрмі. Про тюремну читальню й бібліотеку навіть думати не було можна. Розділювання харчових пайок також відбувалося не в унормованому часі. Але зате дуже справно діяли слідчі, які мінялися на три зміни, і бюра тортур, пониження та насильства діяли кругло 24 години на добу.
