Ми грілися й шептали собі на вухо, обіцяючи, що всі будемо гідно себе вести на допитах у Львові. Кожний із нас розумів, що, не признаючись до озброєної групи, самі продовжуємо собі життя. До того часу більшість із нас подала фальшиві прізвища й кожний твердив, що нічого не має спільного з озброєною групою, яка зводила бої з большевиками. Дехто подав, що сидів у польській тюрмі, і звільнений у часі вибуху війни, затримався трохи в Польщі й тепер ішов додому. Але ніхто не признавався у приналежності до ОУН Це давало нам надію продовжувати справу й, можливо все таки дочекатися волі.
27. ТЮРМА У ЛЬВОВІ
Жовківська вулиця. Авто скрутило праворуч, а потім іще один закрут і врешті зупинилося під муром із боку брами, коло якої стояв наїжений «чубарик». Хтось сказав: «Це замарстинівські касарні».
Довго йшли переговори нашого конвою з якоюсь владою за брамою. Врешті авто в'їхало через браму під склепіння, нас висадили на землю й розкували.
В бюрі за чергою виповнили якісь анкети й видали посвідки за речі в депозиті. Виявилося відразу, що на списку в мене бракує парадних штанів, бо блюза була на мені. Всякі розшуки були даремні, вкрали енкаведисти і все.
Опісля нас роздягнули цілковито, й завели до окремої кімнати, Там я перший раз у житті перейшов ревізію, якої ніколи не сподівався, хоч не раз подібно обшукувала польська поліція. Де вони не заглядали? Під пахи, глибоко в уха, до горла, щось нишпорили між зубами, стукали по зубах, дивилися між пальці на руках і ногах, розчісували волосся й довго заглядали в місце, що його непристойно назвати.
Врешті я міг натягнути на себе теж перевірену іншим енкаведистом одежу. Повели мене на коридор і впхнули через малі двері до невеликої клітки, чи шафи, яку можна б назвати стоячою домовиною. Дверцята за мною закрилися, із страхом глянув на маленьку жарівочку над головою і пригадав слова з пісні: «поклали живого в домовину…» Піт одразу виступив на чолі на згадку, що це, може, так виглядають московські економічні тюремні поодиночки.
Місця було стільки, що людина могла стояти, а вже присісти на землі було неможливим через те, що ніяк не можна було зігнути ніг у колінах. Коли пройшло перше прикре вражіння, я почав оглядати стінки домовини, або як пізніше я довідався «койця» і завважив, що в ньому переді мною побувало більше осіб. На стінках були нігтями виписувані прізвища, що їх зразу зішкрябували енкаведисти. Й тоді пригадалася мені поліційна тюрма за Польщі в Любліні, де я перебував кілька годин, чекаючи на потяг до Львова.
