довгу чорну вечірню сукню, волосся кольо-
ру воронячого крила було зібране на поти-
лиці у величезний кок, схожий на вулик, а
у всій позі цієї жінки було щось від антич-
ної скульптури. Вона скинула свої хижозо-
рі окуляри і втупила в Лілію пронизливий
погляд.
- Місіс Вухокрут, - уривчасто повідоми-
ла вона. - Завуч. Ваш кабінет - наступний.
І щоби без шуму. Дякую.
Мовивши це, вона коротко кивнула і
зникла у своєму кабінеті.
Лілія Гармидер поставила сумки на під-
логу і здивовано подивилася на зачинені
двері. Далі вона підійшла до них, відкри-
ла, просунула всередину своє привітне об-
личчя й усміхнулася місіс Вухокрут, яка
здавалася шокованою вже навіть тим фак-
108
том, що хтось взагалі відкрив
двері до її класу, та ще й не
постукавши. Взагалі-то ніхто
не наважувався навіть близь-
ко підходити до її кабінету.
За міс Гармидер спосте-
рігало море маленьких за-
цікавлених облич. Гостя!
У них ніколи не бувало
гостей! Гості в класі місіс
Вухокрут були чимось на
кшталт прибульців із да-
лекої планети. Тимчасом
Лілія усміхалася приго-
ломшеній завучці.
- Лілія Гармидер, -
оголосила вона. - Учи-
тель на підміну. Я - в
сусідньому класі. Там
такий шум! Я навчу
їх танцювати чечітку
і грати на барабанах.
Бувайте!
Мовивши це, вона за-
чинила двері, підхопила
свої торби і пішла.
У класі місіс Вухокрут зробилося ти-
хо як у вусі. Місіс Вухокрут дивилася на
зачинені двері класу так, ніби ті щойно по-
казали їй язика, і при цьому ще й голосно
зригнули. Діти ж дивилися на місіс Ву-
хокрут, намагаючись вгадати, що вона за-
раз зробить, і перезиралися, ховаючи по-
смішки.
Тоді рот місіс Вухокрут почав поводи-
тися у дуже дивний спосіб. Правда, дітей це
нітрохи не здивувало, бо саме така поведін-
ка рота місіс Вухокрут була відома всій шко-
лі. Декотрі діти навіть намагалися насліду-
вати її на шкільному майданчику, але ні-
кому це не вдавалося настільки добре, як
самій місіс Вухокрут.
Отже, її рот почав стискатися. Він втя-
гувався досередини, так що її тонкі губи
покрилися сіткою дрібних зморщок, а тоді
її рот врешті-решт просто зник - так, ніби
вона його проковтнула. Місіс Вухокрут ро-
била так щоразу, коли почувала себе розлю-
ченою. Інші люди в таких випадках кри-
чать, верещать, рвуть на собі волосся, ска-
чуть, а місіс Вухокрут втягувала рот, поки
він зовсім не зникав...
110
Ну, але у Віт-ендську початкову школу
прибула міс Гармидер - і тепер уже ніщо і
ніхто не буде тут таким, як раніше.
2. Знайомство з п'ятим класом:
"Обережно, діти!"
Міс Гармидер відчинила двері до п'ято-
