Гармидер у школі - Джеремі Стронґ

Присвячую Джейн, чудовому другу

і пречудовій учительці,

без якої ця книга не могла би з'явитися

и «

1. Нова вчителька

Запала довга-предовга тиша, упродовж

якої містер Шрапнель тупо дивився на те-

лефонну трубку в лівій руці, замість того,

щоби покласти її на місце. Він поволі під-

водив погляд, доки не зустрівся очима з мі-

сіс Штурх, шкільною секретаркою. Вона,

вже занепокоєна, притулила тонку руку до

рота.

- Ой, містере Шрапнель, що сталося?

Хто це телефонував?

7

Здавалося, директор школи тільки те-

пер зауважив пристрій, який приніс йому

погану новину. Він обережно поклав трубку

назад на апарат і знову підняв очі на місіс

Штурх, уп'явшись в неї сталево-сірим по-

глядом.

- Це був містер Дейвід, місіс Штурх.

Сьогодні вночі він ходив уві сні, впав зі схо-

дів і зламав собі руку і два ребра.

- Ой, який бідолашний! Бідний-бід-

ний містер Дейвід, - розплакалася місіс

Штурх.

Вона не помічала, що директор зціпив

щелепи, що, здавалося, він скреготів зуба-

ми з тихою люттю. Місіс Штурх склала

руки, як для молитви:

- Бідолашний, як же йому, мабуть,

боляче! У нього ж і так хвора спина.

Для містера Шрапнеля це було вже за-

надто. Він скочив на ноги і вибіг з-за столу.

- Мене не цікавить, скільки там у нього

зламаних ніг чи хворих спин, місіс Штурх!

Мене не обходило б навіть, якби його схопи-

ли канібали-гурмани з джунглів Борнео,

перепиляли навпіл, нафарширували зеле-

ним перцем, а тоді зжерли. Мене це не ціка-

8

вить, мені все це абсолютно байдуже, якщо

тільки він приходить щодня о десять на

дев'яту і веде уроки для свого класу - для

тридцяти двох дев'ятирічних хлопчиків і

дівчаток. Це його робота, місіс Штурх. Ви

можете це збагнути?

Секретарка вже аж тремтіла. У такі мо-

менти вона замислювалася, чому вона все

ще працює з містером Шрапнелем. Його ви-

бухи люті були непередбачувані. Це нага-

дувало прогулянки з зав'язаними очима

по мінному полю. Саме в такі хвилини їй

пригадувалися діти з розбитими колінами,

обдертими ліктями і подряпинами в най-

несподіваніших місцях. Вона згадувала про

синці та ґулі, які їй доводилося загоювати,

і про сльози, які мусила витирати, - і тіль-

ки після цього вона врешті-решт могла со-

бі пояснити, чому й досі працює в Дален-

донській початковій школі.

Містер Шрапнель нахилився до неї. Ку-

точок його правого ока почав сіпатися. Він

глянув через її плече на стіну позаду неї і

тицьнув туди грубим пальцем.

- Ви бачите це, місіс Штурх? Це шкіль-

ний розклад. Той, за яким працює школа.

9

Дивіться, дивіться! Понеділок, третє трав-