- Ало... Так, це я - міс Гармидер, при-
наймні так мене звали ще сьогодні вранці,
коли я прокинулася... Та ви що?.. Зараз?..
Так, можу. Яка це школа? Віт-ен дська почат-
кова... Клас дев'яти- і десятиліток... Так,
102
добре... За півгодини я буду у вас... Бу-
вайте!
Міс Гармидер спробувала покласти труб-
ку, але її руки були по самі лікті у мокрій
глині, тому трубка прилипла до пальців,
наче приклеєна. Вона відірвала трубку від
правої руки, допомагаючи собі лівою, від-
так тепер трубка прилипла вже до лівої ру-
ки. Тільки після кількахвилинної бороть-
би Лілії вдалося звільнитися від трубки,
зачепивши її ліктем. Правда, її руки були
вимазані глиною якраз по самі лікті, тож
тепер трубка прилипла до лівого ліктя.
Лілія струсила її на підлогу, а сама пішла
на кухню, добре відмила руки і стала готу-
ватися до школи.
Міс Гармидер швиденько напхала вели-
чезну полотняну торбу всякою всячиною.
- Так, а тепер поглянемо, чи я нічого не
забула. Чи взяла я сумку зі шкільним при-
ладдям? Так. Чи взяла я обід? Ні. Сьогод-
ні мені доведеться пообідати у шкільній
їдальні. Чи взяла я свою аптечку, свою ме-
дичну енциклопедію та свій набір для гол-
ковколювання в домашніх умовах? Так.
Чи взяла я свої окуляри? Ні! (Не придурюй-
103
ся, Ліліє, ти ж не носиш окулярів!) Ну, що
ж, у дорогу!
Міс Гармидер вибігла з дому через па-
радні двері, впустила із рук торбу, тоді зно-
ву її підняла, сіла у свою придбану на роз-
продажу швидку допомогу та під завивання
сирени і поблимування маячків поїхала у
Віт-ендську початкову школу.
Можна було тільки подивуватися з то-
го, наскільки порожніли дороги, коли міс
Гармидер з'являлася на них, сидячи за кер-
мом своєї швидкої допомоги.
Легкові авто поспішно притискалися до
узбіч. Вантажівки зупинялися.
Навіть поліцейські привітно махали їй,
гадаючи, що швидка допомога поспішає до
хворого.
Поїздка до школи була легкою і позбав-
леною неприємностей.
Міс Гармидер налягла на кермо і круто
звернула на стоянку Віт-ендської школи, усе
ще не вимикаючи сирени, знайшла вільне
місце, в кілька прийомів, вмикаючи то пе-
редній, то задній хід, заїхала на стоянку,
зупинилася, скреготнувши гальмами, і ви-
стрибнула з машини.
104
- О! - вигукнула міс Гармидер, повер-
нувшись обличчям до школи. - Та тут ці-
лий привітальний комітет! Як приємно!
З усіх вікон визирали обличчя: дітей,
учителів, кухарів, секретарки, прибираль-
ниці та директора. Усі чули сирену. Усі ба-
чили, як приїхала швидка допомога. А те-
пер усі отримали нагоду побачити і саму
