і вище, аж доки під ними не показалася
бліда булькочуча маса. Це нагадувало ряд
лисих голів, накритих хустками.
А тоді миски почали переповнюватися.
Тісто вивалювалося через вінця і вихлюпу-
валося на килим. Але опинившись на ки-
лимі, воно не зупинилося і росло далі, при
цьому на його поверхні весь час з'являлися
бульбашки, з яких виділявся їдкий газ. Ді-
ти почали відсовувати свої парти подалі від
57
нагрівача - в міру того, як на них повіль-
но наповзала смердюча хвиля борошна, мо-
лока і води.
- Ой-ой, - забідкалася міс Гармидер. -
Думаю, ми дали забагато дріжджів і цукру.
Те саме відбувалося і в інших класах.
Пиріг став дуже, ну просто неймовірно Пи-
рогом Дружби; він почав розповзатися по
всій школі. Діти покидали свої класні кім-
нати і шукали притулку в холі.
У кабінеті містера Шрапнеля його пиріг
виступив у похід. Він захопив весь стіл. За-
раз він стікав по всіх чотирьох ніжках, при-
хопивши із собою кілька важливих доку-
ментів, не кажучи вже про п'ять різноко-
льорових кулькових ручок, степлер та фото-
графію з власноручним підписом міністра
освіти.
- Місіс Штурх! - проревів директор. -
Місіс Штурх! Ви вже знайшли заміну?
- На жаль, містере Шрапнель, - крик-
нула у відповідь секретарка. - Боюся, міс
Гармидер працюватиме і далі.
Вона подивилася, як Пиріг Дружби на її
столі забирає зі собою телефон, відкинулася
у кріслі й зареготала. Місіс Штурх регота-
ла доти, доки в неї на очах не виступили
сльози і доки їй не довелося схопитися за
живіт.
5. Виявляється,
не такої вже й дружби
- Не турбуйтеся, - звернулася міс Гар-
мидер до директора. - Ми вчинили невелич-
кий розгардіяш, але...
- Невеличкий розгардіяш? - ревонув
містер Шрапнель. - А чи бачили ви, що ді-
59
ється в коридорах? По цілій школі роз-
повзлося шість тонн вівсяної каші. Вона
геть усюди!
Він спробував відірвати руки від ли-
пучої мазі, яка вкривала весь його стіл. Во-
на клеїлася до пальців, як жуйка, і витя-
гувалася у довгі пасма.
- Це не вівсянка, - підкреслила міс
Гармидер. - Це Пиріг Дружби. Я хотіла ска-
зати, що я розумію, що ми вчинили неве-
личкий розгардіяш, і що тепер ми повинні
його ліквідувати. Не турбуйтеся, містере
Шрапнель. Скоро цілий цей будинок буде як
новенький.
Містер Шрапнель, вочевидь, не ризик-
нув би відкинути цю вельми ґречну пропо-
зицію допомогти, хоча щось у глибині душі
підказувало йому, що це неминуче призве-
де до нових клопотів. Але він почував себе
надто змученим і не уявляв, де взяти си-
ли, аби далі сперечатися з цією жахливою
