керувати життям?" - подумала вона.
- Ви мали займатися англійською. А
ви замість цього наказали дітям навмисне
порушити шкільні правила і запускати по
всьому холу паперові літачки!
- У класі було замало місця, - пояснила
міс Гармидер.
35
- Ви наказали їм робити паперові лі-
тачки! Ви з таким же успіхом могли зада-
ти їм робити вертольоти або щось не менш
ідіотичне.
Міс Гармидер скочила на ноги.
- Вертольоти! Містере Шрапнель, ви ге-
ній! Я отут сиджу перед вами і думаю, що
ж ви за старий дурень, раз торочите мені
про паперові літачки, ніби це має якесь зна-
чення, і так само про той дурний архаїчний
розклад. А ви, виявляється, весь цей час ду-
мали про те, навіщо марнувати час на па-
перові літачки, якщо можна відразу взяти-
ся за вертольоти!
- Але, міс... - почав містер Шрапнель.
Та міс Гармидер уже було не спинити.
- Звичайно, це буде важко. Зробити не-
сучі гвинти буде нелегко, велике значення
матиме кут лопатей. Містере Шрапнель, ви
відкрили мені очі! Навіщо нам морочити-
ся з дурними старими літачками, якщо ми
можемо по-справжньому літати? Ми може-
мо по-справжньому літати! - повторила во-
на і мало не вибігла з кабінету директора.
Містер Шрапнель важко опустився на
стілець. Він не міг зрозуміти, як їй вда-
36
лося викрутитися. Щоразу, коли він вказу-
вав їй на те, що вона робила не так, усе
якось виверталося навиворіт, поки він не
збивався з пантелику. І що вона затіває те-
пер? Він важко зітхнув і сховав обличчя в
долонях.
Місіс Штурх, секретарка, у своєму кабі-
неті почула це зітхання. Так само вона чула
і всю попередню розмову. Тепер вона си-
діла перед друкарською машинкою й усмі-
халася сама до себе. Її передчуття щодо міс
Гармидер справдилися, і тепер місіс Штурх
насолоджувалася кожною хвилиною.
Коли діти повернулися до класу після
обіду, вони застали міс Гармидер, яка ви-
глядала дуже збудженою, по коліна в купі
мотлоху. Її оточували шматочки легкого
бальзового дерева і тонкі сталеві стержні.
Тут були коліщатка, зубчатки, дротики, ба-
тарейки і лампочки. Були грубі палички і
тонкі палички, а ще було повно мотузок і
липкої стрічки.
Клас містера Дейвіда дивився на цей не-
потріб і перешіптувався. Міс Гармидер рап-
том перестала говорити сама до себе і впер-
ше помітила свій клас:
37
- О, то ви вже прийшли! Добрий день!
- Доб-рий день, міс Гар-ми...
- Називайте мене Супержінкою, - роз-
сміялася міс Гармидер.
- Супержінкою? - хихикнула Керолайн.
- Авжеж, Супержінкою, бо сьогодні піс-
ля обіду ми будемо літати!
- ЛІТАТИ! - хором вигукнули третьо-
