Командир дивізії, схиливши голову, повільно сказав:
— Тільки позавчора Карлову орден вручив… А Долаберідзе сьогодні ввечері вручати збирались…
— Дозвольте мені по Карлова злітати, — звернувся Мордовцев до командира дивізії. — ПО-2 на лижах, я легко сяду на сніг і заберу Карлова.
— Та вас зіб’ють. Ви навіть долетіти туди не зможете, — заперечив Рубанов.
— Не така легка справа збити мене на тій дзизі. Я на ній такі віражі роблю, що жоден месер не влучить. Дозвольте! — стояв на своєму Мордовцев.
— Товаришу полковник! Справді, на ПО-2 він літає, мов акробат. Може, рискнемо, — підтримав льотчика командир полку.
— Та чи знаєте ви, що таке риск? — розсердився Рубанов. — Рискують, коли сподіваються хоч вісімдесят процентів успіху, а решта двадцять під сумнівом… А у вас виходить навпаки. Це вже не риск, а головотяпство. — І трохи лагідніше додав: — Не маю права жертвувати ще одним льотчиком… Карлова не врятуєте, а самі загинете!
Та в останніх словах командира дивізії не відчувалося впевненості. Льотчикам здалося, що Рубанов вагається, що, зваживши всі «за» і «проти», він таки дозволить Мордовцеву летіти по Карлова.
І справді, рвучко повернувшись до командира полку, Рубанов сказав:
— Ємельянов, негайно готуйте ПО-2 і подзвоніть командирові корпусу. Попросіть у нього від мого імені дозволу на виліт Мордовцева.
Навколо полегшено зітхнули.
Коли Ємельянов уже біг до КП, командир дивізії спитав у Бахтіна:
— А яке становище на Сальському аеродромі? Скільки «Юнкерсів» знищили?
— Літаків двадцять спалили та з десятеро пошкодили, — невпевнено відповів Бахтін.
— Там ніколи було рахувати! П’ять заходів зробили… Навколо все палало… — навперебій заговорили льотчики.
Діждавшись, поки всі змовкли, Бахтін спокійно повторив:
— Що двадцять літаків знищили — це напевно. А може, й трохи більше.
Хоробрі, скромні льотчики! Вони не знали, що в цю мить командуючий німецькою транспортною авіацією, яка входила до складу восьмого авіаційного корпусу, полковник Ферстер сидів заціпенілий у своєму кабінеті, йому тільки-но доповіли, що на Сальському аеродромі внаслідок удару радянських штурмовиків знищено сімдесят два транспортних літаки і майже половина екіпажів вибула з строю. «Майн гот», — повторював він, не знаючи, як повідомити в Берлін про те, що постачання оточеної армії Паулюса за допомогою авіації ще більше ускладнилось. Це завдання він одержав особисто від Герінга і тепер боявся гніву свого всемогутнього шефа. Ферстер проклинав радянські штурмовики, проклинав величезну незрозумілу країну і цих росіян, які завдавали таких дошкульних ударів саме тоді, коли за всіма відомими з підручників правилами ведення війни вони давно мали капітулювати.
