Тим часом небо дедалі густіше наповнювалося сірими розривами зенітних снарядів. Вони визначали шлях, пройдений кожним штурмовиком у попередній атаці. Георгію здалося, що серед цих численних розривів він бачить і ті, які, мов пунктиром, позначали напрям його заходів на ціль.
У наступний, четвертий захід Георгій обрушився на ворожу зенітну батарею. Він побачив на землі численні спалахи вибухів навколо гармат, які, нарешті, замовкли.
Карлов зробив бойовий розворот. Стрілка висотоміра швидко побігла по колу і, поступово уповільнюючи рух, зупинилась біля цифри вісімсот. Висота — вісімсот метрів. «Остання атака», — подумав Георгій і спікірував.
Зенітний снаряд, випущений, мабуть, з іншої батареї, розірвався попереду штурмовика, залишивши в повітрі невелику димову хмарку. Мить — і Георгій пронизав її своїм літаком. Від запаху пороху, що вдарив у ніс, почало паморочитися в голові. «Здається, проскочив», — промайнула думка. Він щосили надавив на гашетку.
«Я — «Горобець одинадцять». Збір! Збір!» — почувся в ефірі закличний голос капітана Бахтіна.
Карлов оглянувся і тільки тепер помітив, що сонце вже встигло виповзти з-за обрію.
Ховаючись від ворожих зенітників у сонячних променях, штурмовики зібралися в бойовий порядок і лягли на зворотний курс. У строю було тільки шість літаків.
Карлов летів останнім і добре бачив білий номер на хвості кожного штурмовика. Не було літака сержанта Долаберідзе.
— Доповідайте, хто бачив, куди подівся Долаберідзе? — схвильовано запитав Бахтін.
Ніхто не відповів. Захопившись атакою, маневруючи в морі зенітного вогню, льотчики не помітили, як після третього заходу підбитий штурмовик сержанта Долаберідзе, втрачаючи швидкість, полетів на південь, у степ, далі від ворожого аеродрому.
— Доповідайте, що сталося з Долаберідзе? — повторив Бахтін.
Несподівано Карлов усім своїм тілом відчув, як дрібно затремтів літак. Льотчик кинув швидкий погляд на прилади і зрозумів причину: стрілка тиску масла стояла на нулю. Мороз пробіг поза його спиною.
Тремтіння посилювалось. Стрілка температури води повзла по червоній рисці до цифри сорок градусів. Було ясно, що пробито масляний радіатор або бак.
— «Горобець одинадцять»! Я двадцять перший. У мене відмовляється працювати мотор, — доповів Карлов ведучому.
За звичним потріскуванням у навушниках відчувалося затамоване дихання льотчиків.
— Двадцять перший, виходьте вперед, — наказав Бахтін.
Георгій натиснув на важіль сектору газу і випередив товаришів. А ще за хвилину Карлов побачив, як щільно його оточили друзі, побачив крізь бічне скло кабіни їхні стурбовані обличчя. Товариші наче хотіли підтріимати його поранену машину крильми своїх штурмовиків. Та мотор втрачав сили. По літаках, які повисли в повітрі на малій швидкості, Карлов зрозумів, що швидкість його штурмовика дедалі зменшується. З вихлопних патрубків заструмував сизий димок. «Мабуть, не дотягну до лінії фронту».
