заводив іншої:
—
...Як думаєш, чого вона мені, той... Вирішила подарувати?.. Ще й
таку гарнющу квітку?
—
...Прикинь, і нічого їй, що інші від мене одвертаються!..
—
...А вона нічо, та Катька, га?.. Може, і я їй трохи, той?.. Ну,
подобаюсь? Як думаєш?
~ ...Це ж мені ще ніколи ніхто ніде нічого, а тут — таке!..
Потім неодмінно відкопував із кутка Халабуди слоїка з їхніми чесними
заробітками. Там були і копійки, і гривні. Струшував скляною посудиною і
впевнено промовляв:
—
Ох, коли вже та Училка оголосить про дівчаче Свято? Бо тут
набереться на та-а-аки-и-ий Гостинець!.. Вони думають, я бомж, а я Катьці
щось та-а-аке-е-е викуплю, яке нікому й не снилось! Ану підказуй: що можна
подарувати дівчині?..
— ...А кросівки? Ну, трохи відкладаються, подумаєш!
Чікси тепер не відчувалось навіть у його мовчанні.
Найда не ревнував. Ну, хіба що тро-о-ошечки. Може, на якихось
півхвоста! Ба, навіть менше: на чверть кінчика вуха, підступно відкушеного
кицькою Анхвісою. Та й то — ні.
Бо, виявляється, дуже приємно бачити Миколку щасливим і замріяним. Це
ж майбутній військовій службі, здається, не завадить?
ПРИМИРЕННЯ
Найда з Миколкою так ловко пристосувались цупити в Товстухи з-під
носа кицьчині обіди, а вони, ті обіди, були завше такими смачнющими, що
хлопчик із собакою стали втрачати пильність.
Якось вони так захопились — уже другою — мисочкою відвареного
м’яска, що проґавили, як із-за огорожі покрадьки висунулась Товстуха.
—
Ах он воно що!.. Хва-а-айно, хлопчику, хва-а-а-айно! — заспівала
знайомим голосом. — А я тут хвілосохвствую, від чого ж це моя Анхвісочка
худне й марніє вже третій день!..
Найда з Миколкою вже мали дременути, щоб аж закуріло. Але
Товстушина п’ятірня мертвою хваткою трималась за Миколчину курточку.
Хлопчик не смикався, бо курточка була благенькою і могла ось-ось порватись,
а Найда, хоч як раптово занило йому надкушене Анхвісою вухо, не міг
покинути господаря в біді.
—
Тьотю, вибачте, ми більше не бу-у-удем!.. — доводиться
принижуватись Миколці.
—
Та я вже третій день через вікно спостерігаю за вашим «більше не
будем»!.. Так ніяких хвінансів не хватить! Що, вчорашня рибка-хвіш до смаку
припала, хіба нє?
— Дуже! — звів на тітку щирі очі Миколка.
—
А сьогоднішні хврикадельки?
—
Ще... не розсмакував!.. — знайшовся Миколка і проковтнув слинку.
Товстуха здивовано вмовкла. Анхвіса ж ліниво розтулила свої зелені
