нього вояка, якщо не може розпізнати в Чіксі ворога?! Так, Чікса після
Найдиної помсти вже не кривиться гидливо, коли бачить Миколку, але...
Училка даремно хвалила, що в Миколки добре працює голова! Кепсько вона
працює, коли Миколка досі плекає марні надії!
Ого, що робиться!..
Миколка висувається зі шкільних Дверей боком, однак із очима
переможця. Обережно тримає якийсь целофановий пакет! Гостинець, Їй-Богу!
Пакет пахне... квітами.
До запаху квітів Найда абсолютно байдужий. Він йому завше відгонить
милом. Але зараз готовий змиритися з чим завгодно. Тим паче, відчуває, що
квіти — не від Чікси.
—
Прикинь, Катька подарувала! Наче бузок, — червоніючи аж по вуха,
Миколка відхилив перед Найдою целофан.
Там була таки дуже бузкова (то брехня, що пси кольорів не розрізняють)
квітка в горщику.
—
Квітка Гіацинт! — Миколка такий гордий, ніби в горщику не квітка,
а, щонайменше, живе цуценятко, порятоване з багна.
—
Прикинь, сама захотіла! Училка скомандувала, щоб усім дарували
однакове — по шоколадці.
Миколка недбалим рухом витяг її з кишені. Так, мовби це була не
смачнюща шоколадка, а жменя лушпиння.
Бо вся його радість замикалась на тому, як його... Гіацинтові.
—
...А Катька потім до мене тихенько підійшла. Каже: я тобі ще дещо
хочу... І пакета цього втеліщила!
Миколка поклав шоколадку знов до кишені, але раптом щось згадав і
схаменувся:
—
Ой! А шоколадку віддай, каже, своєму Найді! Ну, він же у тебе теж
солдат! Прикинь, ім’я твоє пам’ятає!
Шоколадку? Чисто дівчачі химери: справжньому воякові замість смачної
кісточки – цукерку!
Якби Катька тоді, в поєдинкові, його, можна сказати, солдата, не порівняла
:З безпородним котом, Найда був би тепер навіть радий. А так... Утім, хай уже!
Згадала, привітала, пам’ятає, як звати!.. І за те спасибі, що хоч не квітка!
—
Коротше, вдома з’їси! — Миколка поплескав себе по кишені з
шоколадкою. — Захочеш — зі мною поділишся, а ні — то я все одно вже
кращий дарунок маю!..
Любовно загорнув над вазончиком целофан.
—
Бігом, Найдо, в Халабуду: йому ж, мабуть, холодно!
Відтоді їх стало троє. Найда, Миколка і Гіацинт.
Миколка навіть поливав Гіацинта в один і той самий час. За кожним
дзвінком халабудного будильника, якого колись знайшли на Пустирищі,
відчистили, й він, мов у віддяку, почав іти.
А вечорами, після розмови про майбутнє військо, Миколка несміливо
