Миколку порятувала! Коли той мало не вмер од Вітчимової «науки»! Ота, яка
насварила за те, що хлопчик так рано закурив і п’яний, але Найда за це на неї
не гавкав! Це ж його, Миколку, Жінка і мала на увазі, коли розповідала про
колись баченого «хлопчика»!.. Миколка просто її не пам’ятає — був же тоді
без пам’яті!
Так ось чому Найда не знайшов Миколки! Так ось чому Найді снились
яблука! Не тільки тому, що сад і хата тієї Жінки далеченько, а й тому, що вони
наскрізь просякнуті пахощами яблук!!! Пахощами, які забили дух Миколки!..
Найда ще для годиться трохи подзявкотів. Але скоренько завиляв хвостом
і заспокоївся.
Гаразд, хай уже! Хай слухає ту свою Училку, хай помагає і старим, і
літнім! А ну ж серед них, як от сьогодні, трапиться людина, що колись
урятувала тобі життя!
ЯК НЕБО В РІЧЦІ ВТОПИЛОСЯ
Біля неглибокої річки Болотянки зібрались малята. Це приїхали друзі до
Дівчинки: так само малі, так само пропахлі милом, цукерками й батьківською
любов’ю.
Усі перелякано дивилися то на воду, то на Найдиного Миколку. Після
того, як Миколка врятував хом’ячка Терточку, він здобув у Дівчинки
Авторитет.
—
Дивіться, діти, небо втопилося! — гигикнув Миколка. Так, аби що-
небудь сказати цій пещеній дитсадківській громаді.
—
Гав! — з гідністю потвердив Найда Миколчині слова.
На дні тихої річки справді спочивала безмежна блакить, а в ній
кошлатились білі хмарини.
Діти зажурено мовчали.
Раптом котресь поглянуло догори. Небо вгорі було'.
—
Ну, як вам сказати? ~ зніяковів Миколка. — Небо ж не все
втопилося. Тільки шматочок, тільки нижнє бовтнуло... той, упало. Але й без
нижнього неба хіба ми не відкинемо ратиць, той, копит? Тобто, той... хіба
зможемо жити? Хіба зможуть літаки нормально літати? Пташки почнуть
задихатися, дощі стануть холоднішими! Бо вже фугуватимуть, той, ітимуть аж
із отієї, вищої частини. А легкий сніжок зовсім до нас не долітатиме...
—
Гав! — додав значимості Миколчиним словам Найда, ніби крапку
поставив. Справді, цього року снігу було — тільки подушечки лап намочити.
Малята слухали, наче заворожені. Миколка ж говорив і говорив,
пишаючись тим, що вперше у житті завоював таку увагу, що так багато
круглих оченят прикипіло до нього.
Нечутно підійшов чужак — хлопець з Вулиці. Посмердів новими череви-
ками й пиріжками, послухав трохи, а тоді як розрегочеться!
