міліцію!
«Хванатик» тільки ще нижче звісив голову.
— Може, вам погано? Може, вас до хвармацевта?
Миколка з Найдою аж качалися від реготу.
Мабуть, Товстуха вирішила зміряти «хворому» пульс, бо взяла його за
рукав.
Пальто зсунулося, з-під нього посипався бур’ян.
Але Товстуха й тепер не второпала, в чому річ. Вона сварила «негідника»,
що насмітив у щойно прибраному Дворикові!
Аж коли гарбуз упав із палиці і погуркотів асфальтом, до неї почало
доходити.
—
Ах о-о-о-он воно що-о-о-о!!! — аж заспівала з несподіванки. — То
це все — хвікція? То це — чиїсь дурні хвокуси?
Товстуха пірвала дрючка, якого висмикнула з того-таки «чоловіка», і
метнулась до огорожі.
— Ану, де-е-е тут ті ахверисти?!! — верещала мало не на всю Вулицю.
Підозрював же Найда, що вона — скажена!
Тож вони з Миколкою ґав не ловили. Ноги-лапи на плечі — й гаття!
В Халабуді ще довго обговорювали пригоду, передражнювали Товстуху і
сміялись, аж падали, аж надривали животи.
—
«Хоч ваші черевики дуже ґламурні, але шапочку можна було
підібрати моднішого хвасончику!» — кривлялась хлоп’яча тінь супроти свічки.
— ...«Не хвилюйтесь, прошу пана, хвармацевт вам причепить голову
назад!»
—
...«Забирайтесь, шановний, бо зараз нацькую на вас Анхвісу! Як
скажч своїй кицунечці: «Хвас!» — із вас тільки зернята посиплються!..»
Хоч Найді трохи й незатишно було моститись до сну не на пальті з куря-
чим ароматом, він робив це весело.
Бо ж хіба не дотепник його Миколка?!!
А пальто завтра Товстуха-чистьоха точно занесе на Смітник, і Найда знову
його притягне.
ПОМСТА
Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї.
За цей час перебрав безліч варіантів. Поцупити з Чіксиної сумки
Щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля
в найбруднішій калюжі? Натрусити бліх до пакета зі спортивною формою?
Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак
лишився навіки — як на його собачому серці?
Колись та Чікса дуже образила Найдиного Миколку.
Ну, ніяк не міг вибрати Найда. І не через кам’яну Миколчину байдужість
до того випадку. Еге ж, Найдин господар ніколи не згадував новенької з
паралельного класу, навіть не вимовляв її імені, але Найда нюхом чув, що те
мовчання — таки про неї, про Чіксу.
Ні, просто жодна з придуманих кар не здавалась доречною. Одна —
занадто м’яка, інша — надто велична як для нікчемної Чікси.
