отой невеличкий хутір, обігнути ставок, і ґрунтівка виведе через поле й
лісосмугу прямісінько на «об’єкт».
За село вибралися швидко, а от стежка вздовж річечки виявилась із
«сюрпризами».
Насамперед насторожували ще одні «об’єкти»: майже незнайомі, ходячі й
лежачі корови. Ці загадкові істоти начебто були зайняті лише своєю нібито
смачною травою (деякі, правда, стояли по коліна у річці й нібито пили воду).
Насправді ж усі вони дуже підозріло кліпали віястими булькатими очима на
Миколку та Найду. І тримали напоготові свої роги.
Нарешті Миколка по-розвідницьки помітив, що крутий вигин річки можна
скоротити, якщо рушити навпрошки, через луг. Але чим далі, тим вищими
лопухами і ще якимись гандрабатими луговими рослинами той луг заступався.
І все м’якшою ставала земля під ногами-лапами. Що вже казати про цілі хмари
мушви, які, мабуть, готуючись до якихось осінніх відльотів у вирій, купчились
над лугом і забивали очі та ніздрі!..
Може, спробувати протилежним, вищим берегом? З того боку чепурно
гніздились на узгір’ї хатки й кучерявилися донизу городи і садки.
Але як туди потрапити? Річка наче й вузька, проте — не перескочиш!
Нарешті надибали кладочку: дошка за дошкою, набиті на палі. Сюдою
можуть переходити хіба якісь невагомі привиди!
Навіть Найда з острахом позирав на цей непевний місточок. Миколка ж
узагалі побоювався: ні, не впасти — купався в рідній Болотянці й серед жовтня,
але чи не водяться в цій воді, наприклад, крокодили?
Так склалося, що Миколка пропустив у Школі ті уроки, де йшлося про
річкових мешканців. Болотянку вони з Найдою знали, як свої п’ять пальців і
чотири лапи, а тут... Ці шалені очерети на обох берегах можуть ховати кого
завгодно!
Першим пішов Найда: зелених хижаків не боявся. Бачив не раз, як
крокодилячі сльози пускала Миколчина мама: вони моментально висихали й
спокійнісінько переходили в мамину байдужість і навіть сміх. Ані чим
серйозним вони абсолютно не загрожували!
Дошки під Найдою добряче хитались, поки він нарешті благополучно
зістрибнув на тверде.
Миколці довелось важче. Кожна його спроба закінчувалась угинанням і
скрипом вутлого місточка.
Найда вистрибував і вигавкував бадьорі заклики, але господар застряг на
тому боці!
Нарешті Миколка додумався знайти якогось дрючка і, впираючись ним у
дно, кладочку таки здолав.
Саме так, напевно, чинили і справжні розвідники.
