морочилось, головою і пішла геть.
Миколка ж іще довго не міг прийти до тями. І відтоді ні на чарку, ні
іо
на цигарку без огиди не може й глянути.
кишенях і,
—
У мене, — каже, — до них тепер виробилась інтуїція... Ні,
той, як його — імунітет! На ціле життя! — О, Найдин Миколка дуже
нувся в мудрий і знає багато розумних слів!
дірку
А Найда й радий. Раз — економія для їхнього з Миколкою чесного
базарного Бізнесу шалена! Два — не тхне від хлопця, як ото від смердючого
Вітчима. Він пахне тільки рідною Халабудою, Пустирищем, Смітниками і
Вулицею.
Найда ж відтоді гавкає на Вітчима, як на чужака, як на власного ворога.
Хоч десь у глибині душі трохи йому і вдячний. Може, якби не Вітчим,
його Миколка засвоїв би життєві уроки з отих великих картин, які розвішані по
місту й звуться рекламами. На них життя з цигарками й алкоголем намальоване
дуже красиво, без падань під лавку й помирань. І зовсім не смердить.
Отоді Миколка точно навчився б пити й курити. І зовсім не тікав би, коли
Хлопці запрошували б його затягнутись.
РОЗВІДКА
Ага, послухав би Найда ту Училку, якби вони з Миколкою не планували
стати справжніми вояками!.. Але ж нарозказувала дітям на уроці, що, мовляв, у
полі, за селом Війтівкою, під час Другої світової війни були страшні бої. І що
там ще років тридцять тому стояв напівспалений танк. І, мовляв, цікаво, чи
стоїть він там досі.
Цікаво то й цікаво, хіба Найда з Миколкою не козаки, щоб піти — й
перевірити?.. Запросто!.. Хоч досі майже не доводилось покидати рідне
містечко: якось так складалось, що ні в гості, ні на екскурсії, ні тим паче на
відпочинок Миколку з Найдою ніхто ніколи не возив.
До Війтівки доїхали автобусом. Справжнім розвідникам ще й щастить! У
товкотнечі водій і пасажири не те що не помітили запакованого в шкільний
рюкзак Найди, але й забули взяти з Миколки витягнені з банку, тобто з банки,
й чесно приготовлені гроші на квиток.
Важче було добиратись до поля. Для цього Миколка з Найдою мусили
розпитувати людей. Хлопчикові довелося мобілізувати всю свою вихованість, а
ще — чисто розвідницьку кмітливість. Починав-бо Миколка з того, що просив
напитися, чи — з балачок про погоду або про здоров’я. Один дідок повідав їм,
що й сам у дитинстві грався в тому танкові. Хоч навряд чи від нього що
лишилось: давно вже, мабуть, розтягли на метал.
До заповітного місця треба вийти на околицю, вздовж річечки перетнути
