Все ще почуваючись прекрасно, Банзай почав розглядати центральне коло, намальоване ядучо червоною фарбою (такого, знаєте, відтінку «Виколи око»). За певний час коло почало обертатися, до червоного додалось іще кілька кольо рів, які то гасли, то спалахували. Банзай не міг відірвати від цього видовища погляду. Раптом він зрозумів, що то звичайнісінька літаюча тарілка. І справді: літаюча тарілка зі спалахами на борту піднялась у повітря, тихо гуркочучи, неначе вентилятор. Із криками «Оце так так! НЛО в спорт залі - хто б подумав?» Банзай вибіг із приміщення. Більше його в той день ніхто не бачив.
3.
Наступні кілька годин були чорним отвором у його пам’яті. Він отямився у себе в під’їзді. Банзай ішов додому.
Тато, як звично, був на роботі. Баба сиділа вдома.
- Мий руки, будеш їсти, - здається, таке вона сказала.
Але Юрко не був упевнений. Миючи руки, він лиґнув третій тарен.
З ванної у дзеркало було видно вішак, на якому висів татів хатній халат. Банзай помив водою лице і спитав у тата, якого побачив у дзеркалі, чому той уже вдома. Тато сказав, що, знаєте, не чекав, не чекав, від кого кого, а від свого сина не чекав таких дурниць, які Юрко наробив сьогодні у школі.
Банзай щось відповів йому (щось таке влучне й дотепне, проте що? - він не міг пригадати), як пришкутильгала баба і спитала, з ким він тут варнякає.
Банзай сидів на кухні і їв борщ. Баба звалила до однієї зі своїх підстаркуватих подружок. У нього саме зав’язалася напрочуд цікава дискусія з чайником. Здається, щось на тему білих горошків на чайниковому череві.
Повернулася баба, і Банзай дуже тихо сказав чайнику, що не видасть старій ані слова з їхньої розмови.
Чайник, здається, поставився схвально до такого рішення.
4.
З наступного дня Банзай запам’ятав лише невеличкі, наче записочки, клапті. Зранку він проковтнув решту тарену - три піґулки. Зовсім не орієнтуючись у часі, він пропустив перший урок, алгебру. Сів на сходи перед школою, дивую чись, чому ніхто не йде на лекції.
Нарешті на горизонті з’явився завуч. Той здивовано спи тав Юрка:
- Чого це ти, Банзаю, не на уроці?
- Та вон, блядь, чекаю на ту йобану алгебру.
У завуча відвисла щелепа. Від кого, а від Юрка почути такі слова він очікував менш за все. Далі йшли видерті сторінки.
Повернувся (отямився) Банзай перед якимось класом.
Він сміливо, підстрибуючи, ввалився досередини, потра пивши на алгебру в паралельному класі. Йшов уже третій урок.
Юрко, весело посміхаючись, сів на задню парту. Вчитель ка пробувала прийти до тями; всі учні радісно зиркали на тареномана.
