Слідчий комісар лютився, бив, де попало, і врешті казав відставити до стайні.
Я сидів у стайні і роздумував над тим, що перші допити витримав і не заломився. З того я був морально задоволений. Це вже не вперше я стверджував, що людина є неймовірно витривала й відпорна на фізичні тортури, якщо вона свідома свого завдання. Спільно працює вся нервова система, а передовсім людська воля.
Ніщо так людини не підтримує в тяжких умовинах, як внутрішнє хотіння, сила волі, яка без перерви доходить до свідомости й наказує витримати, не заломитися, згинути, а не зрадити. Правда не кожна людина може так себе тримати, якщо вона наперед до такої ситуації себе психічно не підготовила.
Кожна постанова мусить виходити із глибини повної свідомости, й тоді людина є спроможна себе контролювати. Терпіння фізичні бувають великі, а сила волі не піддатися є ще сильніша. Значно пізніше мені доводилося переживати ще тяжчі, рафінованіші переслухування.
Був час, що мені здавалося, немов би приходив мені кінець, ще кілька хвилин і душа покине немічне тіло. Тоді ставало приємно, що нарешті все це скінчиться. Але свідомість мене не опускала, тоді я пригадував доручення Провідника, болів незнаною долею Івана Климова. Я на часок переносився на інший світ, думав про речі, далекі від тюремної дійсности, й так себе підтримував.
Часом зроджувалася впертість не дати ворогові того, чого він хоче, просто хотілося перемогти його своєю волею.
А коли я сидів у камері й чекав нового виклику, то думав про переживання з дитячих літ. Пригадував, як моя матуся читала мені велику книгу з кольоровими образками – «Життя Святих». Вже тоді в мене зроджувалося бажання переносити тяжкі муки за Христову віру і вмерти та не зрадити Христа.
І в тюрмі мені часто ті історії приходили до свідомости, що були люди, які за велику ідею живцем давали себе спалити, а не зрадили. І я так дуже хотів теж витримати, не зрадити й одночасно хотів так дуже жити.
Багато писалося про поганські часи про нелюдські тортури християн. А чи у двадцятому столітті багато змінилося в тому? Чи москалі так само не переслідували християн і фізично нищили тільки тому, що вони вірили у Христову віру? Чи не сиділи ув'язнені українські монахині, священики і так само не вмирали, як перші християни? І треба признати, що з них ніхто не заломався, не зрадив. Чому? Бо були «сильні духом».
Ми не раз говорили в камері про подібні справи і приходили до висновку, що хто зуміє з повною свідомістю поставити духа вище матерії, то жодний московський поганин не потрапить його зламати.
