Безсилих і охлялих кинули нас на сани і з кількома енкаведистами повезли в ліс, начебто на розстріл. Я навіть був певний, що прийде скоро кінець. Не відчував страху, ні жалю. Змучений до краю, відморожені руки, липка кров під сорочкою, все це так впливало на мене, що смерть видавалася найкращим виходом.
Їхали ми довго лісом, і я думав про Івана Климова, чи переходитиме кордон тієї ночі, як плянував, чи стрілянина й ракети дали знати по тому боці Бугу, що ми зводили бої з ворогом. Тому буде обережніший і вибере інше місце переходу. Шкода було тільки того, що ми не всилі були виконати доручення, яке подав нам Провідник Степан Бандера.
Думав я і над безвихідним становищем, що нічого не залишилося нам, тільки чесно вмерти. Свою думку я переказав Шедловському, відомим нам шифром «щастя», де замість стукання, я натискав пальцем на його тіло. Він скоро зорієнтувався, зрозумів і відповів «клянусь». Ми глянули собі просто у вічі і я зауважив в очах друга наче промінчик радости. За нього я був певний.
Минули ліс і тим разом нас не розстріляли в лісі, як нахвалялись. По відкритому полі дорогою завезли нас чи то до якогось двора, чи млина, де стояли господарські коні із саньми і ґазди, повбирані в кожухи. Мас кинули до якоїсь невеликої комірки. Там ми мали змогу ще раз уточнити наші зізнання на майбутнє.
Великою несподіванкою було для нас, коли двері відчинилися і енкаведисти впровадили на поріг закривавленого Зеленого.
– Це ті, що ти з ними був? – запитав Зеленого енкаведист.
Я не зводив пронизливого погляду з очей Зеленого. Коротка, як вічність повза і…
– Ні! – впало протяжне й рішуче слово з уст Зеленого.
Сильний удар крісом у плечі Зеленого, і з московською лайкою вивели з комірки закривавленого друга.
Отже, виходило, що Зелений упав у сніг приголомшений легким пострілом в голову, про це свідчила кров на скроні й обличчі. З очей можна було пізнати, що ця людина не зрадить
Ще того вечора нас відставили до Сокаля і примістили в якійсь стайні для коней. Нам розкували наші подубілі руки, які і заклякли на спині. Та поволі ми розрухали їх і тоді щойно почули сильний біль у плечах.
Ми уклалися до сну, нагорнули сухої підстілки на себе, щоб хоч трохи розігрітися. Тілом трясла гарячка, в ухах шуміло, а в устах висохло. Здається, що я спав, бо якісь страшні кошмарні сни снувалися в уяві.
25. ДОПИТИ
Рано по черзі нас кликали на допити до якогось бюра, що містилося коло тієї стайні. На підлозі лежали брудні килими, а під стіною стояли сперті великі дзеркала, які не мали ніякого пристосовання в того роду кімнатах.
