Протягом кількох днів я об'їхав райони й подав умовлену кличку членам, за якою мав зголоситися мій заступник. Свою референтуру з порозумінням пов. провідника я передав Степану Савчукові. Ніхто в пов. Екзекутиві, ні на низах не знав про дальше моє призначення в організаційній дії. Знали тільки, що я виїжджаю з того терену на якесь друге місце.
Святий Вечір я провів із найближчими друзями у школі. Коли я склав присутнім побажання, Льоньо розплакався й вийшов з-за стола. В кухні він плакав довго і я відчув, що хлопець переживає якусь внутрішню боротьбу. Мені впало на думку перевірити причини його перебування за кордоном і чи у нього є чисте сумління.
Коли я повернувся із Кракова, де пробув два дні, навіть не роздягаючись із плаща, я покликав Льоня до одної з неотоплених кімнат школи й зразу накинувся:
– Льоню, – почав я говорити до нього, не спускаючи його з очей, – мені все відомо про твоє завдання тут, за кордоном. Для тебе немає жодного виходу з тієї ситуації.
Льоньо дуже зблід і почав плакати та просити, щоб вислухати його, він все розкаже поправді. В душі я був радий, що так легко мій трюк удався,
– Я був дурний, що повірив НКВД, – почав крізь сльози Льоньо. – Вони казали, що ви є великий ворог українського народу. Мене взяли до Луцька на два тижні перевишколу, там було біля сотні таких молодих хлопців. Мені сказали про ваш осідок у Грубешові. Я мав завдання стежити за вашою діяльністю і про всі спостереження повідомляти НКВД. Першого листопада я мав особисто явитися в Луцьку і здати перший звіт.
– Чого ти плачеш? – перебив я йому. – Говори спокійно і всю правду, це вийде тобі на користь.
– В комітеті я питався за вами і, коли вкоротці з вами стрінувся, то я тішився, що мав успіх. Та коли вас ближче пізнав, я побачив у вас добру людину, одержав поміч від вас. А ваші переживання в тюрмі, оповідання про ідею ОУН і боротьбу за волю України – остаточно переконали мене, що ви не є ворог народу, як описував НКВД. Мене почала мучити совість за попередній плян зрадити вас.
Недавно прийшов до мене незнайомий чоловік і грозив мені, якщо я негайно не зголошуся в Луцьку. Але я все передумав і постановив зірвати з НКВД і не голоситися в Луцьку, хоч знав, що мене можуть большевики вбити.
Виглядало, що Льоньо говорив правду Я старався його заспокоїти й потішити, а рівночасно передав його під суворий нагляд Службі Безпеки ОУН. По переведенні слідства Іван Климів мав теж вражіння, що Льоньо сам збагнув своє зрадництво і вчасно завернув із блудного шляху. Щоб Льоньо не мав клопоту з московськими агентами, його перевезли до Німеччини й там улаштували на якійсь праці. Про це я довідався вже значно пізніше.
