Поза організаційною діяльністю, ми далі вели в селі самоосвітню працю для старшої молоді й зорганізували аматорський гурток, який провадив Степан Савчук. Запланували ми поставити «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Режисером був Степан Савчук, а хорові частини підготовляв Тодьо. Савчук дав мені ролю Хоми, кажучи, що вона найтяжча. Гриця грав Богдан Наклович із Сокальщини, а на Марусю ми взяли із Грубешова далеку мою кревнячку Стефу Шпур із с. Нивиць. На іншу ролю ми попросили Лесю Штельмах. Решта обсади була із селянських хлопців і дівчат. Я своєю ролею дуже пишався, але коли опісля я побачив ту саму п'єсу в театрі, в думці соромився за свою гру. Та як на аматора, казав Ігор Вонс (друг мій від серця, учитель із сусіднього села), гра була добра.
З тією п'єсою ми їздили до сусіднього села. Стефа Шпур в ролі Марусі й Богдан Наклович у ролі Гриця творили добру пару, особливо публіка зачарована була голосом Стефи Шпур.
* * *
В с. Мінянах мені довелося пережити теж і одну прикру хвилину. До того причинився молодий хлопець із Волині – Льоньо (прізвище забув), який в Українському Комітеті питав за моєю адресою, хоч мене не знав.
Коли я про це довідався, скоро стрінув молодого втікача з Волині і спитав його, на що я йому потрібний.
Молодий бльондин із круглим обличчям і міцно збудований, він пояснив, що шукає якоїсь праці для себе, а хтось йому порадив звернутися з тією справою до мене. Це мені було трохи неясним, але його вік 18 років не давав поважних причин надто підозрівати.
Я зайнявся ним, забрав до Мінян і там примістив у кооперативі як продавця. Льоньо вільний час перебував із нами у школі, був меткий і цікавився різними справами. Питав мене про нашу судову розправу і про сидження в тюрмі. Його цікавість я приймав як звичайну людську, а, із другого боку, підсвідомо підозрівав його і в говоренні був обережнішим. А все таки, я оповідав йому про боротьбу ОУН, про Данилишина й Біласа, про героїзм і жертовну працю членів для визвольної справи.
Несподівано загостив до мене Іван Климів. Грудневий тріскучий мороз на дворі розколював замерзлі дерева, які голосно тріщали.
З такого морозу увійшов у хату Климів. На щоках і на кінчикові носа появилися ледве помітні рум'янці, а на бровах і на шаликові виступив білий іней.
У теплій кімнаті ми сиділи поза північ. Іван Климів пропонував мені виїхати трохи на відпочинок в якусь південну країну, або піти в Україну з важливим завданням. Я довго не надумувався й вибрав підпільну роботу без відпочинку. Ми ще того вечора домовилися, що Климів організаційним шляхом поладнає відповідні формальності передачі комусь референтури і вкоротці повідомить мене про дальші шляхи, зв'язані з відходом в Україну.
