Більшість батьків плакала із зворушення. Приходили до нас на сцену й цілували як рідних. Для нас це була вся заплата, якої грішми не оплатиш. Це раділа душа, що праця наша дає гарні наслідки в селі, яке двадцять літ було позбавлене бачити вияви української духової культури.
Тож не диво, що коли прийшло повідомлення від шкільного інспекторату передати школу й навчання кваліфікованому учителеві, згідно з нашою умовою, все село запротестувало проти того, дарма, що ми вияснювали важливу причину цього розпорядку.
– Нам ліпших учителів не треба, як ви! – говорили вперто селяни і староста громади.
Громада вислала делегацію до Грубешова і ця повернулася задоволена, бо як інспектор школи, так і німецька влада, затвердили нас як учителів школи. Та не довго нам прийшлося вчителювати. Німецька влада зарядила закрити школи через брак засобів для отоплювання кляс.
Тим часом ми снували в повіті організаційну мережу ОУН. Повітовий провід очолив М. Шевчук, а крайовим провідником був Роман Шухевич. Мене покликали до повітового проводу ОУН як організаційного референта.
М. Шевчук був дуже діловою людиною й великим формалістом. Із жодним референтом проводу не входив у ближчі товариські відносини, як тільки ділові. Був працьовитий і того вимагав від нас. Часто суворий і різкий, що я мав нагоду особисто переконатися.
Було це під кінець грудня 1939 р. Того року була люта зима. Сніги завалили всі дороги. Сніг падав і тоді, коли я мав іти до Грубешова на наради повітового проводу.
На дворі світу Божого не видно, так ліпило густим снігом. Ідучи, я орієнтувався на телефонічні стовпи, бо із дороги і сліду не було. Хоч я вийшов з дому доволі скоро, розчисляючи на тяжку дорогу, то до хати, в якій відбувалися наради проводу, спізнився не більше як п'ять хвилин. Я ще потрапив на формальне відкриття нарад, але після того провідник дав мені нагану за спізнення. Я прийняв це без жалю й на ціле життя закарбував собі в голові, щоб ніколи не спізнюватися. Це було моє єдине спізнення.
Я ближче заприязнився тоді з Мироном Матвієнком, який був референтом справ організаційного юнацтва і в організаційній роботі починав тоді свої перші поважні кроки. Не раз доводилося мені йому допомагати.
Нам у відносно скорому часі вдалося зорганізувати клітини ОУН у всіх більших селах повіту. Велику допомогу ми мали від вишколених членів ОУН з .району з-під Сокальського повіту. Завданням організації було: закріпити законспіровану мережу на Холмщині й Підляшші, розвивати українську національну свідомість серед населення, втримати свої впливи в місцевих урядах громад, перебирати втікачів з України і їх перевіряти та викривати законспірованих большевицьких агентів (які мали завдання ввімкнутися в організоване громадське й політичне життя українського населення і про все інформувати органи НКВД) та заопікуватися зв'язковими ОУН, які приходили з України, і відставляти їх до Проводу ОУН у Кракові й навпаки: уможливлювати їм перехід через кордон на другий бік. Через закриття шкіл я мав доволі часу займатися організаційними справами в повіті.
